Про автора. 1983 р.н., м.Київ. Лауреат конкурсу імені Вадима Коваля 2003 року за поетичну збірку «Согрішити з Ра». Одна з авторів антологій «Вигране» (Чернівці, 2004),  «СПАМ» (2009), «70 віршів» (2010) та ін. Один з редакторів літературного сайту publikator.org.ua.

29 вересня у черкаському ресторані «Тарантела», на запросини голови обласної організації «Фонду культури» Анатолія Волошина відбувся півфінальний тур літературного слему «ЛітСовок», організований Краснознамьонним літколгоспом ім. В.Симоненка (насправді однойменним літоб’єднанням).

21 серпня Україна попрощалася з Олесем Ульяненком, а наступного дня виповнилося два роки з такого ж чорного дня – 22 серпня 2008 р. цей світ полишив Василь Кожелянко. Про незабутнього Василя розмовляють письменниця Інга Кейван та художник і науковець Андрій Гречанюк.

Автор про себе. Народився 10 червня 1970 року на Тернопільщині, зростав у затишному містечку Чортків. Після закінчення місцевого медичного училища вступив до Чернівецького медінституту. Сталося так, що залишився у столиці Буковини, де купу часу працюю лікарем-анестезіологом. Пишу давно, щоправда останнім часом куди частіше не пишу, а набираю))) Спочатку були поезії, а в останні роки все більше вдаюся до прози. Довго залишався відомим у вузькому колі друзів, писав переважно для себе і для власного архіву. Хтозна, може і тут є щось цікаве…

Знову серпень – і знову біда у письменницькій спільноті – помер один з найяскравіших письменників сучасності Олесь Ульяненко. Про це щойно повідомив один з небагатьох його близьких друзів поет Дмитро Мамчур.

Ще немає медичних висновків про те, що стало причиною смерті, але ми всі, хто знав Олеся, хвилювалися про його серце. Хоча після скандалів довкола його книг «Знак Саваофа» та «Жінка його мрії» Олесь не раз говорив (зокрема, і публічно), що отримує телефонні дзвінки з погрозами.

Не знаю, чи доречно зараз говорити про те, багато чи мало зробив Олесь Ульяненко як письменник. Мабуть, багато, адже 48 років – не такий вже поважний вік. Правда в одному – він таки став класиком української літератури ще за життя.

Чесно кажучи, я досі не вірю в те що сталося. Ми мало спілкувалися, мало тусувалися, але коли зустрічалися, говорили переважно про нашу літературу. Вибачай, старий, коли щось не так.

Земля тобі пухом і пам’ять вічная!

Про автора. Родом з Тернопільщини. Закінчила магістратуру спеціальності «історія» Національного університету «Острозька академія». Із 2002 року у Спілці Української Молоді в Україні. Любить волинські ліси, карпатські казки та зустрічі з гарними людьми. Має велику коробку листів від своїх друзів та купу світлин із мандрів.

Лауреат літературного конкурсу ім. Уласа Самчука «Стежками слова» (2005), «Витоки» (2008), дипломантка «Гранослова» (2007), але все це у галузі прози. До уваги читачів «Іншої літератури» пропонує свою поезію.

Борис Гуменюк. Та, що прибула з неба: Повість. – Київ: Вид-во Сергія Пантюка, 2009. – 128 с.: іл.

Усі дорослі  спочатку були дітьми, тільки мало хто з них про це пам’ятає 

Антуан де Сент-Екзюпері.

Сергій Пантюк. Неслухняники: поезія. – К.: Грані-Т, 2010. – 56 с., іл. (Серія Сучасна дитяча поезія).

«У Вашої дитини цілісінький день гості! Зранку приходять радунці, веселуни, смішкуни й реготуни, усміхайки й веселятка; по обіді з’являються неслухняники й пустуни; а увечері стають на порозі колисанці, дрімотулі, пацькуни, спаткунці та соненятка… Іноді ще навідується пан Перевертас – і тоді все стає з ніг на голову й починається такий гармидер, який годі вгамувати!

Про автора. Киянка. За фахом – літературний редактор. Кандидат філологічних наук. Працюю викладачем. Член НСПУ.  З 2003 року – керівник Київської молодіжної літературної студії «ПЕРЕХРЕСТЯ». Автор поетичних книг «САД’ОК» (Київ, 2002) та «Візії» (Львів, 2006). Проза  публікувалась у часописах «Київ» (Київ), «Нова проза» (Луцьк), «Сила малого» (Луцьк); поезії – в альманахах «Четвер» (Львів), «Вакації-2» (Тернопіль), «Холодний яр» (Черкаси), «Потойбіч паузи» (Київ), «Слово, твоя Батьківщина» (Київ), газеті «Літературна Україна».