www.inlit.com.ua презентує першу серію нового видавничого проекту «Бібліотека сайту «Інша література», до якої увійшли нові твори Бориса Гуменюка, Сергія Пантюка, Михайла Сидоржевського, Василя Кожелянка та Олекси Губського.Ці книги вже сьогодні можна придбати на Петрівці в «Українській книжці» (51 ряд, місце 5,6) та у «Книгарні «Смолоскипа» (м.Київ, вул. Межигірська, 21).

 

Борис ГУМЕНЮК, «Острів»,

декілька деміургічних спроб

 

Сьогодні в нашій літературі так не пише ніхто.

Деміургічна сила романів Бориса Гуменюка криється у тому, що автор, обравши собі за мету літературу, водночас через неї переступає, щоби йти далі, до чистого творення, де художня реальність не створюється літературними засобами, бо вже є чимось значно більшим за літературу, а андрогенно народжується сама в собі.

Скільки завгодно можна сперечатися про доцільність існування таких багатошарових, складних і, можливо, з точки зору читача-обивателя, не дуже й читабельних текстів, але для літературних гурманів стане приємною несподіванкою зустріч з Ніцше і Джойсом, Місімою і Еко, Богом і Дияволом, котрі можуть вважатися співтворцями тексту «Острова», які деміургічним зусиллям автора реінкарнувалися, щоб знайти своє втілення неназваними персонажами у складних лабіринтах рядків.  

 

Думки перших читачів:

 

«Борис Гуменюк  обсервує замкнутий простір. Як не в тюрмі (див. роман «Лук’янівка»), то на острові знаходить він своїх героїв. І вони мають унікальну як для нашого часу здатність – уміють мислити! І той розмисел виказує інколи про життя такі речі, про котрі кожен із нас тисячу разів здогадувався – але чомусь не сказав.

Зате сказав він – Борис Гуменюк...»

 

Іван Андрусяк

 

«Всі ми проживаємо свої долі на одному Острові – загубленому в океані космосу острові по імені «планета Земля». Борис Гуменюк нагадує нам своїм романом про те, що ми на цьому Острові самотні й безпорадні, обнадієні та щасливі, немічні й сильні. Мистецьким рухом пера письменник повертає секундну стрілку Часу в інший бік – у бік непроминальності, змушуючи   повірити в те, що у цьому світі можна творити світи інакші, де відстань від одного острів’янина до іншого не буде вимірюватися ні парсеками, ні милями, ні тліном сподівань. Показує, як, спраглі вічності, мріємо відшукати її на Острові, не помічаючи, що не вічність, а абсурдність марних її пошуків заповнює порожні глеки наших душ. Змушує завмирати від усвідомлення, що правда ще гірша, ніж ми собі уявляли: кожен із нас – Острів».

 

Надія Степула

 

«У своєму новому романі-притчі Борис Гуменюк, незважаючи на певний дидактизм, сміливо і майстерно досліджує життя як янголів, так і демонів, що причаїлися у кожному із нас –  і здатні або зробити людину вільнішою, або перетворити її на зомбі, котре керується чиєюсь нав’язаною волею».

 

Степан Процюк 

 

«Борис Гуменюк - великий органічний письменницький Острів у сучасному духовному океані серед айсбергів ідеологій та човників тусовок, яких більше, ніж партійок в українській політиці.

Поважно люблю Бориса Гуменюка ще із часу його «Лук’янівки», продовженням якої і є оця екзестинційна метафора нашого рідного буття – «Острів»...

 

Ігор Павлюк

 

 

Сергій ПАНТЮК, «Сім днів і вузол смерті», містичний трилер

 

Цей роман називали трилером, містичним детективом, просто твором про сучасне життя. Його хвалили і лаяли приблизно порівну, а він жив собі в інтернет-павутині, сподіваючись колись стати окремим виданням. Дочекався...

На думку відомого письменника Василя Кожелянка, ця книжка – «глибока, зріла, професійна і при тому настільки динамічна, гостросюжетна й захоплююча, що відірватися неможливо».

Окрім роману «Сім днів і вузол смерті», до книги увійшли також три новели, одна з яких – «Острів капітана Немилича» принесла авторові відзнаку на Всеукраїнському конкурсі малої прози «Що записано в книгу життя».

 

Думки перших читачів:

 

«Напрочуд енергетичний поет, Сергій Пантюк виявився так само енергетичним прозаїком – але вся фішка в тому, що це не проза поета, а все­таки проза. Це дуже важливо – бо так цей роман може читати кожен, хто вміє читати – і багато хто знайде в ньому те, що шукав».

 

Іван Андрусяк

 

«Перший роман Сергія Пантюка – це оригінальна та смілива спроба зустрічі з потаємним, невидимим, нефізичним.

Роман і містика – завжди складне випробування.

Автор пройшов його гідно.

Я переконаний, що від Пантюка можна чекати нових і нових несподіванок».

 

Анатолій Дністровий

 

  

Михайло СИДОРЖЕВСЬКИЙ,

«Туга за свободою»,

публіцистичні статті та есеї



«Туга за свободою» – третя книга журналіста і письменника Михайла Сидоржевського, відомого читачам за численними публікаціями в пресі.

До книги увійшли статті та есеї з написаного впродовж останніх років. Більшість із них опубліковані в різних виданнях, окремі, підготовлені раніше, досі не друкувалися.

Осмислення дійсності в координатах національних чеснот, місце і призначення людини на перетині часу і простору у веремії неспокійного сьогодення – ось лейтмотив творчості Михайла Сидоржевського.

 

В оформленні обкладинки використана робота відомого художника Миколи Кумановського

 

 

 

Василь КОЖЕЛЯНКО,

«Як учив Кожелянко-цзи», поезії

 

Хто хоч раз був по-справжньому інфікований Поезією, не одужає ніколи. Автор восьми романів та збірки малої прози «Логіка речей», котру він чомусь вважає своїм найвищим письменницьким здобутком, Василь Кожелянко все ж за першопокликанням залишився Поетом. Зайве свідчення цьому – поетична збірка «Як учив Кожелянко-цзи», яка сьогодні після збірок «Терновий іній» (1994 р.), «Білий і рудий» (1994 р.) та «Семибарвний кінь» (1995 р.) стає наступним кроком на нелегкому шляху до віршовершин.

 

Олекса ГУБСЬКИЙ, «Про неї», поезії

 

«Ця поезія належить до того рідкісного різновиду в нашій літературі, що його беззастережно можна назвати властиво лицарським. <…>

Проте автор цілком свідомий свого поетичного вибору – естетики «лицарства абсурду», що охоплює чи не всю спадщину української громадянської лірики. Недарма ж у тексті Олекси Губського так чітко проступає традиція «пражан», а романтика визвольних змагань понад усе полонить творче єство поета, причому – позавідносно, де й коли розгортаються реальні/уявні події. Головно – спіймати мить присутності Духу Свободи, а це, зрештою, і є одним з імен поезії».

Ростислав Мельників