Із памфлету Володимира Яворівського “Яничари” (Книга 13. Пост імені Ярослава
Галана. Памфлети, статті, нариси. Львів, вид. “Каменяр”, 1984)

Про діячів українського національно-визвольного руху:

«... західні землі республіки ще обагрювалися кров’ю невинних людей,
закатованих бандерівськими варварами. І для нас це також був фашизм, ще
страшніший...»

«Коли виснажена лихоліттям гітлерівської навали Україна заходилася рахувати
свої рани, непоправні втрати, могили синів і дочок, коли заходилися сіяти
свій мирний хліб, жовтоблакитники з бункерів і криївок по-садистському
вдарили їй у спину».

«...майже всі вони кваліфіковані злочинці і яничари, які в своєму
братовбивстві були жорстокішими за гітлерівців..».

«За свою історію український народ бачив і зрадників, перевертнів, і
запроданців, які спекулювали його добрим іменем, але таких, як ці, та ще й у
таку важку годину, – вперше. Тому й пам’ять наша замінована вічною ненавистю
до них».

«...бути б сьогодні усім стецькам юридично узаконеними ворогами всього
людства».

«Він (український народ) знає свою історію не з чужих рук, не з уст
стецьків, а з власного досвіду... Саме цей досвід допоміг йому зробити вибір
своєї долі у двадцятому столітті — піти за комуністами».