Досить подивитися, кого Я-вор залишив у Президії Спілки. Там немає жодного імені, яке щось значить для української літератури. Самі графомани, сраколизи, дідки, які на ладан дишуть, а проте "за шмат гнилої ковбаси" продадуть власну совість. Ну і ще кілька божевільних тьоток, які не мають нічого спільного з літературою, а проте мають (або мали) щось спільне із "кришталево чистим" дупотатом-ловеласом Я-ворюгою. І вони тепер вирішуватимуть письменницькі справи, будуть виносити вердикти талановитим письменникам. Одним словом, спілці - АМІНЬ. Вова сам себе загубив. І ніхто вже йому не допоможе. Дідки загнуться раніше, ніж він. Сраколизи-графомани підуть лизати сраки тим, хто більше запропонує. Тьотки оскаженіють за те, що їхній бос вже не спроможен задовольняти їхні неосяжні телеса. Крим чкурне до Ізраїлю, "патамушо імєл всєх в видє". Вова залишиться сам, як билиночка в полі. Вісімдесятники та девяностники, які й так ніколи його не поважали, лише співчутливо прикольнуться з його безпорадності. Наймолодші письменники полінуються навіть прийти і плюнути на його могилу, коли він загнеться. Історикам літератури навіть не спаде на думку вписувати його імя в історію української літератури.
Життя, прожите марно. Та ще й з великою ганьбою, яка не змивається навіть після смерті.
Що ж ти наробив, Я-воре?!!
:-((