Сьогодні, 30 січня, відомий український письменник і мистецтвознавець Борис Гуменюк відзначає своє 45-ліття, з чим його щиро вітаємо і всього-всього неймовірно великого і світлого бажаємо. Це ще не зовсім ювілей, але певний етап життя і творчості вже склався, тож  і поговорити є про що. Врешті, якби не Борис, не існувало б і нашого сайту. Отже…

- Наші молодші брати – росіяни кажуть, що у «сорок п’ять – баба-ягодка оп’ять». А як себе почуває на такому рубежі український письменник? Що він - мастодонт?

- Це інтерв’ю з Гуменюком-письменником, чи не так? J А коли так, то слід сказати, що Гуменюк, по суті, дебютував у літературі щойно 2005-го року. А п’ять років – далеко не той вік, аби почувати себе мастодонтом, метром чи клясиком. Радше почуваюся дітваком, у якого ще все попереду.

- Ти починав кар’єру поетом – збірка «Спосіб захисту» є сильною і потребує перевидання. Чи існує зараз у літпросторі Гуменюк-поет?

- Була така книжка… Давно, наче у минулому житті… Наче й не зі мною було… У літпросторі поета-Гуменюка немає. Може, ще з’явиться колись… Та це не так важливо. Наразі у нас є чимало добрих поетів. Головне те, що поет з Гуменюка нікуди не подівся. Він, воднораз увійшовши, замешкав у ньому назавжди, а, може, лише причаївся.

- «Та, що прибула з неба» - це книжка для: дітей? дорослих? фанатів Екзюпері? любителів мелодрами (зізнаюсь, самого на сльозу пробило)? Чи це чиста філософія, огорнута в шати поезопрози?

- Хотілось би думати, що всього потроху з вище переліченого. Насправді, страшенно люблю «Маленького принца» і терпіти не можу «Алісу…». Ще в пору своєї далекої юності, коли я не мав зеленого поняття, що є така наука як літературознавство і літературна критика, а отже, мені ніхто «не повідомив», що «Маленький принц» - твір готичний, я інтуїтивно відчував, що за текстом «хтось стоїть». Тим «хтось» була смерть. У мене інша філософія. Коли я завершив роботу над своєю «Прибулицею», а так в робочій версії називалась моя повість, текст виглянув мені як дзен-буддистський. Принаймні, мені б хотілося так думати.

Кажуть, квіти на картинах Катерини Білокур не мають корінців, бо це мета квіти, протоквіти, квіти з інших вимірів та світів. Так і я хотів «підвісити» у просторі свій текст, залишивши його «невкоріненим».

- Ти відомий також і в середовищі галеристів та мистецтвознавців – у якому форматі, на твою думку, можливий синтез літератури та образотворчого мистецтва?

- Ми трохи по-різному мислимо. Художник думає лініями і кольоровими плямами. Принаймні, модерновий художник, який відійшов від фігурального мистецтва. Письменник ж, здебільшого, мислить «фігуративно». Інакше кажучи, наші образи і метафори мусить привести в дію людина(персонаж). Мрію про чисту художність та ідейність текстів без уречевленої предметності.

- Григорій Лук’яненко якось зізнався, що ви з ним працюєте над музичним проектом. Це буде щось новеньке для «Рутенії» чи Б. Б. Гуменюк розпочинає сольну кар’єру?

- А що? Було би прикольно J А коли серйозно, то у мене справді є зо два-зо три десятки віршів, які вже давно воліють існувати сукупно з музикою. І є така амбіція.

- Що сам читаєш? Назви кілька книжок, прочитаних нещодавно.

- Скоро твій маленький син піде в школу, і ти, батько, будеш змушений разом з ним пройти ще раз всю шкільну програму від першого класу до десятого, чи скільки їх там зараз J Це, мабуть, неймовірно приємно і зворушливо повертатись до книг, які ти вже читав 20, 30, а то й 40 років тому. В цьому сенсі мені неймовірно поталанило. Моя кохана штудіює філологію в університеті. Зараз із курсу Зарубіжної літератури вони вивчають Мердок, Голдінга, Кізі, Камю, Екзюпері та інших. Вона читає вголос, а я наче знову повертаюсь у ті дні, коли проходив це сам. Ось така аудіокнига J

- І найсерйозніше запитання. Якби до тебе спустився Господь і запропонував виконати твої будь-які три бажання, якими б вони були?

- Я хочу коли-небудь пройти через все це ще раз…

Хочу, щоб всі ті, хто був зі мною, знову були поруч…

Не хочу нічого змінювати, я щасливий чоловік.

В ролі запитальника – Сергій ПАНТЮК