Ольга Остапчук. Нагорода за ніжність: поезії. - К.: Видавництво Сергія Пантюка, 2009. - 64с.

Поєднати у поезії зрілість, глибину (таку що не видно їй дна!) з винятковою жіночністю (аж до скупої випадкової коми!) непросто. Принаймні вдається це  небагатьом. Однією з тих небагатьох є поетеса Ольга Остапчук, ще одна подолянка (знову з невеличкого, але, як видно, рясного талантами містечка Дунаївці) і ще одна учасниця минулорічного Сліва-фесту.

Тексти Ольги Остапчук, що увійшли до другої збірки “Нагорода за ніжність”у суті своїй правдиво-містичні та інтелектуальні, вони “чіпляють” першим рядком на першій сторінці, а злізти з “гачка” можна лише на останній.  Цілий світ перелитий у красиві виповнені метафори та образи постає перед читачем у своїй первинності і, як не дивно, простоті. Тут є все: категоричність інтерпретована через уособлення:

“я — поранена рись  

            надто втомлена довгим стрибком

 я — старчиха незряча 

                 в брудних оксамитових шатах

цуценята вітрів

                  п'ють прогіркле моє молоко

у подолі ворушиться

                       виводок коней крилатих”,

 пошуки компромісів, драматизм і одночасно незбагенно-світлі сонячні настрої. Деякі тексти Ольги  настільки енергетичні  легкі та музичні, що могли б стати піснями.

Є у поезії автори ще одна дуже тонка, ледь-ледь помітна лінія. Лінія кохання і котів, як його  алегоричного вияву. Як приклад іронії:

“випробовує квітень

            на змерзлих бездомних котах

вакцину від наслідків 

                        передвесняних депресій”,

як приклад  беззахисності:

“кошеням подрімати б на денці блакитних очей

на лапках м'яких крадькома підібратись до серця

і торкнутися носом сльози

                                       що помалу стече

розкинеться морем 

                і ніжністю згодом назветься”,

як приклад неминучості:

“Куди заманить звивиста доріжка,

На жаль, ти не розповіси нікому,   

Бо хто ти є? руда смугаста кішка, 

Яку господар викинув із дому”.,

і знову кохання:

(початок тексту)“у мене на руках заснуло кошенятко

у тебе в головах — не вимкнений торшер

а знаєш що ...”

                давай почнем усе спочатку

бо що оті роки -

                           лише міраж mon cheri”

(завершення) “ти спиш ...

ну добре — спи

               нехай тобі присниться

ця тиша й кошеня у мене на руках”.

Котячими рефлексіями і завершується збірка, а саме “Психоаналітичним триптихом”, який об'єднує три маленькі етюди. В одному з них  під назвою “Animation”є образ“безхребетної підлизи, яка світить у очі коханням і готова за ласку піти на смерть”, який авторка свідомо заперечує і одразу ж протиставляє йому інший: “тоді у тобі прокидається справжня тварина — вільна і сильна, котра пославши все під три чорти, задерла хвоста та й побігла собі полювати на горобців”.       

Та врешті, як не крути, знову маємо те, з чого усе починалося і кіт Мурзик прийде у гості “аби нагадати про твою котячу сутність”.  Куди з ми без вас, Мурзики!

Тетяна ЗЕМЛЯКОВА