З публіцистичною творчістю сучасного італійського письменника і філософа, журналіста і педагога, голови культурного Центру «Італія-Україна», що в місті Піза, Даніла Збрани український читач мав змогу познайомитись у 2008 році. Автор відомої на європейських теренах книги «Ідеалом було страхіття» (Ленінізм і студентська боротьба в країнах Східної Європи), котра спершу побачила світ в Італії, а після в Україні, а також численних статей в італійській періодиці, в яких він повсякчас захищає українську незалежність, захоплено розповідає італійцям про культуру, традиції українців, провадить глибокі аналітичні розвідки з нашої історії.

 Кілька років тому Д.Збрана зі своїми колишніми студентами організував поетично-культурний гурток. Не маючи єдиної спільної думки, група нових мислителів, як їх називають в Італії, шукають її на різних рівнях, щоб висвітлити недогматичні тлумачення нашого життя. Актуальна думка групи нових італійських мислителів, очільником яких виступає пан Збрана, полягає в тому, що вони відкидають марксизм, виділивши його як філософію, що несе відповідальність за всі біди ХХ століття.

 Плідно працює координатор місцевих італійських літераторів і на ниві красного письменства. Нещодавно Даніло Збрана, в якого бажання пізнати нашу країну з року в рік сильнішає, взяв участь в престижному літературному конкурсі в Італії і здобув заслужену перемогу. Літературну звитягу письменнику і поету з Пізи принесла власноруч написана ним поетично-прозова річ «Україні». Пропонуємо увазі читачів цей твір, а також інші поезії в прозі автора, у кожному слові яких вібрує любов до України, її минувшини та героїв, в перекладі львів”янки, лікаря за фахом, щирої патріотки своєї Батьківщини, котра наразі тимчасово живе і працює в тій же Італії , Лариси Орсуляк.

Михайло Батіг, письменник

Хлопці Свободи

Між Карпатами і розкиданими лісами Волині, Поділля і Галичини вони там – вартовими на віки, хлопці Свободи, цвіт нації, які загинули за ідеал без жалю і сумніву; їх шанували і ними захоплювались навіть загарбники, вони, вільні серед вільних, досі вказують українцям і народам Європи шлях до братерства, доблесті і честі.

Боже, помісти душі оцих хлопців у небесних краплинах – сльозах, збережених для героїв і мучеників.

Подорожній, якщо Ти випадково проходиш цими святими місцями, зупинись на мить і пролий із сльозою співчутливу посмішку Твоєї душі. Чуття Вітчизни - безсмертне. Ви будете вічними, як надія у мріях поетів. Хлопці Свободи, Ви – легенда, гордість, Ви – історія.

Ода Любові, або поетична проза тим, хто мене чує

         Ідеале, я тут, у цю мить, на твоїх губах. І після поцілунку почуваю себе блаженно. Як прекрасно врешті вийти на волю з власного я, розкрити свою душу, в якій бажання покладаються на силу буття. Я почуваю себе оракулом природи, Всесвіту… Іі тоді все перетворюється на справжню казку.

         Усупереч бідності і пустоті цього світу живу в зелених лісах мого я. Вдихаю тебе повсякчас, Ідеале! І ніжне тремтіння життя, що розквітає в захоплення, вібрує в кожній клітині шкіри, помалу проникає в глибини мого забутого і захованого єства. Дух живе, усміхається, мов світанок, що народжується; світанок, котрий по вінця наповнює емоції, випиваючи їх пристрасно до дна. Дивлюсь уважно на тебе і гублюся в погляді, поринаючи в твої очі. З натхненням беру твою руку, прихиляю коліно і злегка доторкаюсь до неї з муками сумління: померти, засинаючи в ніжному поцілунку,слухаючи шум моря і хвиль, що умирають всередині океану.

         Відкриваючи очі, зостаюсь у житті нерішучий; мій погляд заглиблюється в твоє яскраве світло… Якась незнана сила мене вабить…

         Ідеале, не зникай із мрій людей. Любов – « майже братська» - це сум; смуток, наче існує для того, щоб убивати душу, забираючи божественне право таємних емоцій. Очі, загублені в очах, є лише початком життя.

Ідеале, дай мені твою живильну силу! Вір зі мною в життя, дивлячись на усмішку нашого сонця: вона схожа на смиренні очі щасливих. Дозволь ніжити твій потаємний образ, не криючись… Будь завжди моєю Землею, що обертається.

         Ми прагнемо ніжного ідеалу у світлі вересневого дня, коли кладемо на дно морське наші зітхання. Далебі, лише з ідеалом ми можемо говорити про те, що душі щасливі, немов зірки вечірнього неба, бо вони живуть вічно.

         Ідеале! Ти – корінь правди,єдиний творець простору і часу. Тобі віддаю свої мрії і чесність, своє серце палке і пристрасне і … своє життя.

Україні

 Уклін тобі, блакитноока й горда Україно, хвала тобі, золотокоса, що світові дала ти князя Галицького, котрий водив непереможних лицарів своїх від берегів Дністра розлогих і тінистих походами на ворогів твоїх! Прислухайся до подиху тих днів давно минулих і музики легкого вітерцю та з гордістю в ту славу озирнись і придивись до всіх творінь своїх безсмертних. Але чого німієш у важкій задумі, чого зажурено так дивишся на мене, ховаючи печальну сльозу? Ні справедливості, ні честі, що ними так гордились твої предки, більш на свої теренах ти не бачиш? Невже направду їх утратив час новий і нікому за них вже постояти?

Пам’яті Чорноморця

 Ти йшов у бій за право на життя, за право на любов і на надію. Ти захищав гаїв неперевершену красу, морські глибини й ластівок політ у синім небі. Безстрашно йшов ти з ворогом на прю, долав яри і непрохідні багна та знову йшов і йшов… назустріч смерті. Твоє страждання є таким, як і страждання твого краю. І разом ви зверталися до неба, щоби свідомість пробудити на землі. Ти той високий ідеал, який усенькою душею рветься в танок на піні хвиль морських і неспокійних водах Дністра і Бугу, Стиру і Дніпра, щоб обійняти світлом серця край свій і вмерти за його життя. Тобі стелю я килим з чистої роси і плащ дарую з місячного сяйва. Шляхетно височієш ти у ньому, зеленими очима дивишся у небо зоряне і білий лик твій видається цвітом білої лілеї.

*Чорноморець - сотенний УПА О.Мельник, який в сорокових роках минулого століття самовіддано боровся проти нацизму і більшовизму на Волині. Підступно убитий ворогами України.

Два мужі

 Що ж зробили вони для України, якщо і протягом десятиліть не перестає ними захоплюватись, а пам'ять про них передає наступним поколінням, хоч немало і на її теренах сущих до нині дихають у бік мужів цих лютою злобою? Не всі це знають. Хтось чув про них, немов про чистої води ідеалістів, але не відає, які ідеї надихали цих мужів, якою вірою вони жили і які мрії скрізь охороняли. А що більше від власного життя любили українську землю, боготворили її і вважали, що призначено їй велике і світле майбутнє, яке розкине срібне своє проміння і над іншими країнами, то були, наче смолоскипи, що дороговказно світили у темряві. До останнього кроку і до подиху останнього вони зберігали ідею, яка була для них дорожчою від життя, і вмирали за неї з вірою, що прийде той день, коли уярмлена Україна позбудеться того ярма, вирветься з тенет чужої окраїни і стане європейським символом усіх чеснот, державою, яку люблять і поважають. Вони були такими людьми, що жоден українець не має права ігнорувати їхні імена, їхні заслуги і страждання, їхні сподівання. Вони зробили для України і для будуччини свого народу більше, ніж цілі покоління державних діячів, бо подвигом життя свого в усьому повертали їй її ім’я. І навіть ті, хто хтів би нині назвати Україну безсилою, відступають перед цими мужами, бо імена їхні тепер в її імені, бо їх не змогли і не зможуть стерти з пам’яті людської ні іноземна тиранія, ні внутрішня чиясь недієздатність, а ні підступність «п’ятої колони».

 Вони були великі між великими, бо об’єднали пристрасть і раціоналізм, силу і гідність, думку і дію. Вони обрали страждання в ім’я Батьківщини і ніколи її не зраджували, бо над усе любили свою українську землю та її народ і завжди вірили у краще його майбутнє. Хвала вам, нездоланні! Ви залишили Україну, твердо закарбувавши в її свідомість те, що кров мучеників ніколи не проливається марно, що ідея Вітчизни не має віку, що вона безсмертна, як безсмертні під сонцем і місяцем віра, надія, любов.

         м. Піза, Італія