(із закулісних розмов з Сергієм Пантюком, у дії – Сліва, і Романом Скибою, у дії - Скиба)

 

Усі персонажі і події вигадані, будь-яка їх схожість з реальними є випадковим збігом обставин.

 

Я: як народилася ідея фестивалю?

Сліва: 1996 року, коли мені було (підпирає поглядом стелю, рахує (к)роки).. вже десять.. і у мене було багато друзів.. Я не знав, як їх всіх можна звести докупи – і вирішив організувати щось на кшталт фестивалю... Тоді на нього приїхали найкрутіші дев’яностники, по моєму був навіть Скиба, якщо я не помиляюся..

Скиба загадково посміхається.

Сліва: А може і помиляюся... Але фраза «такого з часів червоної рути Чернівці не бачили» виявилася правдивою. Ми дійсно підірвали тоді публіку!

Я: отже, діло було в Чернівцях?

Сліва: Так. Потім ми мандрували з цим фестивалем, проводили його в різних містах. А три роки тому „Сліва-фест” оселився в Києві.

Я: до речі, звідки у нього це альтернативне ім’я?

Сліва: Друга назва - камерна... Нє, фестивалі проводились не в камері - в смислі в тюрмі.. просто у колі найближчих друзів... Бо як написав Василь Кожелянко, є поети камерні, а я є палатні: одні сидять в тюрмі, інші – в дурдомі”...

Я: а треті – по фестивалях. Що для вас особисто означав цей, дванадцятий?

Сліва: Власне, цей фестиваль став підсумковим: число дванадцять для мене завжди було якимось сакральним, знаковим... Цього разу ми - вперше - вирішили зробити його триденним. Як показує досвід, сприймання мистецтва - поезії і бардівської пісні зокрема - має обмежуватись трьома годинами - далі люди вже починають їхати дахом

Я: Були якісь сподівання? Страхи?

Сліва: Другий день, як я і очікував, був найбільш потужним. Правда я так нервувався, що ще до екватора вечора один випив за сценою майже цілу пляшку горілки... От стілечки залишив Горобчукові... Але все пройшло навіть краще, ніж я міг собі уявити. Такої кількості відкриттів ми давно не бачили!

Я: раз мова зайшла про відкриття... вони є метою фестивалю? Чи це, так би мовити, його побічна дія?

Сліва: Я дуже радо йду на експерименти. Хочу в усьому бачити якусь перспективу. Скажімо, якщо потрібні були переможці „Підкови”: і „Нетутешні” і Володя Нєвєльський, то „Оранджізів”, які тоді недобрали усього два бали.. я вирішив запросити до нас. І бачу, що це їм дало дуже сильний заряд позитиву. Хлопці побачили і зрозуміли, як треба працювати. Взагалі, такий фестиваль об’єднує багато різних і надзвичайно цікавих людей, які, можливо – в силу різних причин - в житті і не об’єднувані.

Я: Це справді дуже важлива штука. Яким обіцяє бути тринадцятий „Сліва-фест”?

Увага! Далі - імпровізація у прямому ефірі на fm-ерних хвилях нашої розмови

Сліва: Зробимо щось цікавеньке, наприклад... з 1 по 13 лютого, візьмемо по 13 авторів на кожен день, зробимо їм вечори... Дванадцять днів як дванадцять апостолів і тайна вечеря у стилі „ностальжі”...

Я: О, слід чекати на містичні пригоди! А... чи згадується якесь втручання надприродних сил у перебіг попередніх фестивалів?

Сліва: Містика була, коли ми дружили фестивалями зі Скибою.

Скиба загадково посміхається.

Сліва: Коли я прилетів із крайньої півночі, щоб побувати на фестивалі Скиби, який називався ”Нісанія” і був присвячений Булгакову. Протягом всього фесту творились дивні речі... Почалося всьо з того, що дорогою від вокзалу, просто серед львівської вулиці, мені в голову влучила шиферина, яка зірвалась з даху... Але мене врятували окуляри... І відбившись від мене, шиферина спружинила в лоба Роману Скибі.

Скиба: Вона мене лише трошки зачепила...

Сліва: Та нє, не трошки. (до мене): Бач, як скиба посміхається! Менше з тим. це був тільки початок. Далі, коли Скиба був о бразі Кота-Бегемота..

Скиба: У мене голова була котяча – набагато більша за мою.

Сліва: Він обмастив все обличчя якоюсь тушшю, зекономивши на фарбі..

Скиба: (винувато посміхається) і воно трошки не висохло

Сліва: І обнімаючи мене, Скиба умудрився вимазати мені пів-обличчя тією чорною тушшю.. Уявіть собі картину (Сліва входить в образ) Сліва, значить, виходить.. зал великий.. у залі темно, нас знімає кілька телебачень...

Я не втримуюсь від чергової порції сміху.

Сліва: Світлорежисери починають бігати і шукати, у чому справа, бо думають, що то тінь..

Всі втрьох голосно давляться сміхом.

Сліва: Але крутячи прожектори, розуміють, що із їх зусиллями нічого не змінюється...зал починає потрошку впадати в істерику. (перевів подих)

Я заходжу в гримерку.. бачу своє обличчя і розумію, чого такою дивною була на мене реакція режисерів і залу...

Скиба: Після того моя маска кота-бегемота дивним чином кілька разів зникала і з’являлась у різних місцях.. Якось я лишив її у посудомийки сусіднього кафе, аби не тягти додому.. обіцяв забрати на ступного дня, але ж Скиба є Скиба.. (загадково посміхається) а за тиждень вона мені каже: „Скиба, забирай її зараз, або більше ніколи не побачиш! Вчора вночі хтось голосно мявкав з кладовки, де лежить твоя котяча голова.. я побігла рятувати бідне кошеня, яке заблукало – а там нікого не виявилося! Тільки твоя котяча голова...”

Я: І як склалася її подальша доля?

Скиба: Я знову передав її комусь, здається, навіть в інше місто.. і знову не забрав.. там вона знову ж таки зникала - з’являлася... її подальша історія і досі невідома.

Я: (переводячи подих): Повертаючись до реальності: щось фестивальне планується найближчим часом?

Сліва: Дівчатка написали непоганий проект шевченківського фестика, яким, вочевидь, ми займемся зараз. Мета: зібрати всі гурти, які співаються на Шевченка продвінуту музику. Корисна штука!

 

Олександра Зборовська