ГУСТАВ ФЛОБЕР. ЛИСТИ (1830-1846 рр.)

Ернесту Шевальє

 

…будемо завжди займатися мистецтвом, воно вище від народів, вище від корон і царів, воно вічне і натхненно возноситься в божественному вінці.

 

…депутати – просто брудне збіговисько продажних людей…

 

…яке жалюгідне заняття – критикувати, вивчати, заглиблюватися в науку – і знаходити у ній саму зарозумілість, аналізувати людське серце – і знаходити у ньому егоїзм, розуміти світ – і бачити у ньому саме нещастя. О, наскільки більше мені подобається чиста поезія, крики душі, несподівані поривання, а потім глибокі зітхання, душевні голоси, сердечні думки!..

 

    

…Я дійшов до того, що почав дивитися на світ, як на видовище, і сміятися з нього. Що мені до світу? Я не стану за нього хвилюватися, я буду вільно йти за покликом серця і уяви, а якщо хтось почне кричати надто надокучливо, я, можливо, озирнуся і скажу, як Фокіон: що це за ворони каркають?

   

 

 …занадто зневажаю людей, щоб робити їм добро або зло…

 

 

 …Ми займаємося вічним плачем на ріках Вавілонських, ми самі вигадуємо неіснуюче зло (на жаль, найгірше). Ми створюємо собі ілюзії, які потім зникають. Ми самі сіємо терни на своєму шляху, а потім ідуть дні, приходить справжнє зло, і ми помираємо без жодного чистого сонячного променя в душі, без жодного спокійного дня, без шматочка безхмарного неба.

 

 

…Залишимо печать для мистецтва, якщо ми вже відчуваємо її так сильно, але в житті будемо веселими, - нехай вистрілює пробка, нехай куриться люлька, нехай, трясця його матері, роздягається курва!

 

 

…Не можна зазирати в безодню, позаяк у ній ховається незбагненне, приваблююче захоплення.

 

 

Луї Корменену

 

 

…Я щойно бачив море і повернувся у це дурнувате місто: ось чому мені так сумно. Захоплення прекрасним завжди відгукується потім на деякий час смутком. Можна сказати, ми здатні переносити лише невеликі дози прекрасного, - більші стомлюють нас.       

 

 

Альфреду ле Пуатвену

 

 

…Коли ототожнюєш себе з природою чи з історією, доводиться відкриватися несподівано, з кров’ю серця…

 

 

…Подорож має бути серйозною справою, інакше, якщо тільки не пиячити постійно, вона перетворюється на одну з найгіркіших і водночас найбезглуздіших речей в житті..

 

 

…Навчи свої груди вдихати мало повітря, - тим з більшою радістю вони відкриються, коли ти досягнеш вершин і треба буде дихати буревієм. Думай, працюй, пиши, закатай рукава до самих плечей і рубай свій мармур, як добрий робітник, який не вертиться на всі боки, а радісно потіє над своїм твором. Подорож це добре лише в другому періоді життя художника, у перший же краще викинути за борт усе, що в тобі є по-справжньому інтимного, оригінального та індивідуального.

 

 

…Єдиний спосіб не бути нещасним – це цілком замкнутися в мистецтві і ні з чим іншим не рахуватися, - гордість замінює собою усе, якщо в неї є достатньо міцний підмурок.

 

 

…прекрасне не терпить описів…

 

 

…Мені так погано, що зрештою це стає ніби добре; надовго вперед я нічого іншого не хочу.

 

 

…трудись, трудись, пиши, пиши, поки можеш, поки захоплює тебе муза. Це – найкращий рисак, найкраща колісниця життєвих мандрів. Коли ми творимо, тягарі існування перестають тиснути на наші плечі. Правда, тим жахливіші моменти втоми і безсилля, які настають по тому; але що поробиш! Краще дві склянки оцту і склянка вина, ніж склянка підфарбованої води.

 

 

…Я помічаю, що перестав сміятися і сумувати. Я дозрів.

 

 

…Я нарешті зрозумів одну річ, одну велику річ, - те, що для людей нашої породи щастя буває лише в ідеї. Збагни, у чому твоя натура, і приведи себе в гармонію з нею. «Siba constat», - каже Горацій. У цьому – все. Клянуся тобі, що про славу я не думаю, а про Мистецтво думаю не дуже багато. Я намагаюся вбивати час найменш нудним способом і знайшов цей спосіб. Зроби те саме: порви із зовнішнім, живи як ведмідь – білий ведмідь, - відправ до дідька усе, усе, в тому числі і самого себе, окрім свого розуму. Тепер між мною та іншим світом така велика відстань, що я іноді дивуюся, чуючи, як люди говорять найпростіші і природні речі. Інший раз найбанальніше слово викликає у мене подив. Є такі жести, такі відтінки голосу, від яких я не можу прийти до тями; іноді наївність доводить мене майже до запаморочення. Чи доводилося тобі колись слухати людей, які говорять чужою, невідомою тобі мовою? Ось так і я живу. Я хочу зрозуміти все, і тому все змушує мене фантазувати.

 

 

…Аби річ стала цікавою, досить подивитися на неї довше.

 

 

 

Максиму дю Кану

 

 

…Чи гуманно допомагати тим, хто у відчаї?

 

 

...Нудьга не має причини. Міркувати про неї, думати, що можна її перемогти міркуваннями, значить не розуміти її. Був час, коли щастя переповнювало мене; тоді я, справді, заслуговував на жалість. Найглибша жалоба не та, яку носять на шляпі. Я знаю, що таке порожнеча. Але хтозна, чи не у ній велич? З неї зароджується майбутнє. Тільки остерігайся мрійливості; це потворне, збавливе чудовисько вже наполовину з’їло мене. Це сирена душі, вона співає, вони кличе, - підеш за нею і ніколи не повернешся.

 

 

 

Луїзі Коле

 

 

...Думати – це страждати. Віддамося вітру наших сердець, поки він напинає вітрила. Нехай він несе нас, куди хоче, а щодо підводних каменів… що поробиш! Побачимо.

 

 

…Відтоді, як ми сказали собі, що любимо одне одного, ти запитуєш в себе, чому я не хочу додати: «назавжди». Чому? Та тому що я передбачаю майбутнє, тому що перед моїми очима завжди стоїть антитеза. При вигляді дитини я завжди думаю про те, що вона стане старцем, при вигляді колиски я мимохіть думаю про домовину. Оголена жінка викликає в мені думку про скелет. І тому веселі видовища викликають у мені печаль, а сумні не засмучують мене. Я занадто багато плачу всередині себе, аби плакати зовні, - читання хвилює мене більше, ніж справжнє нещастя.

 

 

…я понад усе люблю форму; аби лише форма була прекрасною, - і нічого більше. Жінки, наділені надміру гарячим серцем і надто винятковим розумом, не розуміють цього культу краси, відділеного від почуття. Їм завжди потрібна причина, мета. Мене ж мішура захоплює не менше, ніж золото. Поезія мішури навіть вище, позаяк вона більш печальна. Я ціную лише красиві вірші, добре побудовані, гармонійні, співучі фрази, красивий схід сонця, місячне сяйво, яскраві картини, античний мармур, характерні голови. Поза цим – ніщо.

 

 

…Хіба ти знаєш, що занадто сильна любов приносить нещастя обом!

 

 

…Я сумніваюся в усьому, навіть в своїх сумнівах.

 

 

…Один рік, два, десять, - яке це має значення? Все, що можна виміряти, минає. Все, що можна підрахувати, закінчується.

     Нескінченне лише небо своїми зірками, море своїми водами і серце своїми слізьми. Лише цим велике серце, решта нікчемне. …Одне чи два щастя заповнюють серце до країв, але всі біди людські можуть зустрітися у ньому, вони житимуть у ньому господарями…

 

 

 

…Ти пишеш про працю. Так, працюй, люби Мистецтво. З усіх самооман воно найменше оманливе. Намагайся любити його винятковою, жагучою, відданою любов’ю. Воно тебе не зрадить. Лише Ідея вічна і неминуча.

 

 

 

…Моя уява вже згасає, натхнення слабне, висловлювання набридають мені самому, і якщо я залишу те, що написав, то тільки тому, що люблю оточувати себе спогадами, подібно до того, як не продаю своїх старих лахів. Я іноді підіймаюся на горище, де вони зберігаються, дивлюся на них і думаю про той час, коли вони були новими, і про все, що робив, коли їх носив.

 

 

 

…якщо мені судилося сказати щось нове, воно саме скажеться у свій час.

 

 

(Далі буде)

 

 

Підготувала Анна Багряна