Владік ВОЛОЧАЙ. Ускладнення авітамінозу

Про автора. Уявіть собі синергію петербурзьких митьків та французьких символістів, а тепер помножте це все на 2, додайте розпусну натуру, пристрасть до роботи в рекламному бізнесі і просто таки колосальну впертість і ви отримаєте емоційний портрет молодого київського поета Владіка Волочая. Єдине, що робить його кращим це кришталевої чистоти кохання, яким просякнуте все його життя і відповідно уся творчість.

  

 

 

   

Ускладнення авітамінозу

 

Вечір тільки розпочинається, непомітно приходить весна а отже -

більше уваги до одягу, до деталей, і спроби найяскравіше показати себе.

Все що було інтимним стає відкритим, а звичне стає на себе несхожим.

Музика покидає серце, натомість в промежині починається drum’n’bass.

Ось воно справжнє свято, тепер кожна ніч миттєво стає вечіркою.

Свобода танцює танґо у м’язах, а пристрасть нічому не піддається.

Ти точно не знаєш коли це станеться, але старанно готуєшся та очікуєш

збуджених придихів, щоб зберегти їх в своїй приватній колекції.

Врешті береш до рук насолоду в’язку та стискаєш її приречено.

Тепер бажання – це зграя рибок, які покидають тіла акваріум.

Вимикається світло і трикрапка заслинена закінчує поцілунком речення...

Тільки наші постільні сцени чомусь розгортаються за іншим сценарієм:

Безформенний сором нашу ніжність нахабно захоплює у заручниці,

виносить їй вирок без суду, вишкірює зуби і раптом проковтує.

А ми, покірно всміхаючись, списуєм все на обставини та незручності.

Хоча і лягаємо до одного ліжка, але все одно засинаєм під різними ковдрами.

 

 

 

4 my simple & genius Dragon

Бумага* все стерпит.

 у.н.т.

Все, що відбувається на цьому дні народження світу,
відбувається, насправді, на морському дні.
Касатки та касіопея стискають ручки маленьких діток -
майбутніх топ менджерів, переможців у черговій війні.
А ти ліворуч від мене, хоча, насправді - праворуч
говориш з Артюром Рембо, ти уважно ставишся до поетів.
Уся в тюльпанах, моя Голандія, моя всесвітня подорож.
Ми відмовляємось від іронії, ми забуваємо про патетику.
Стіни більше не стіни, вони навпаки надають крила.
І шкіра зараз стискається від твого подиху полум'яного.
Я мрію, щоб ти мене сьогодні на вечерю з'їла.
Можна з гарніром, а можна без, тільки мене, кохана.

*Бумага - діетіламін лізергінової кислоти в марках.

 

 

 

Метро. SMS.

Ранок вповільнює слух, але мозок і досі конденсує твій голос в мої артерії.
Я - важкий, наче сон, ходжу лабіринтом квартири, хочу щоб ти була поруч.
Час прокидається, а отже доцільними залишаються тільки питання матерії
і ще - потреба триматись твоєї руки, наче на ескалаторі у метро за поручень.

 

 

Кабак. SMS.

 

Моє серце чомусь завжди виходить через голову,

обтяжуючи кровообіг, рухи губами та тілесні функції.

Пальці рук і колінні суглоби ущент заповнює олово.

Свідомість плаче, тому що втратила свою супутницю.

 

 

 

Кохання. Postproduction.

 

Я вже не просто електричний заряд.

Ти більше не напівокреслена магнітна хвиля.

Ми розчиняємось безпорадні, тому що не потребуєм жодних порад.

Ми розчиняємось, наче у склянці зранку таблетки від похмілля.

Адже емоції не передаються, як у піснях по електричним дротам.

Любов не використовує супутники або нестабільний wi-fi.

Емоції ллються, тому любов – це, скоріше, вода.

І ще звуковий дизайн простого слова «кохаю».

 

 

 

Кільця, диски, кулясте світло

 

У цій густині лабіринту звуків губляться завжди чиїхось душ моделі.

Тільки мене із тобою це не стосується, тому що у нас однаковий розмір зіниць.

Рухи усі пластично виважені, але стелю зриває, більше немає стелі,

світло розносить нас на тисячі атомних одиниць.

Нам уже звідси не вийти, крізь натовп не протиснутись до вхідних дверей.

Все що я хочу сказати, на щастя, я можу сказати лише тобі.

Бачиш, моя прекрасна, все просто, кохання – це справжній рейв,

тому навіть після смерті, я перетворююсь на твого серця біт.

Адже іще ніколи моя незбирана пристрасть не була настільки глибокою,

я ще ніколи так часто і хаотично не плутав одиниці виміру.

Вже піднімається сонце, а в мене під ліжком засинає хтивий Набоков

і разом з ним динозаври моїх думок, які згодом вимруть.

Вибач, кохана, але мені доведеться обов’язково виграти наше парі.

Гірше від цього не буде, я обіцяю можеш не перейматися.

Як і раніше, щовихідних під клубами горітимуть ліхтарі

і будемо ми, так само, а ще обручки на пальцях.

 

 

 

1 день – чартер. Христос летить до Франції

 

Твій літак розрізав ранкове небо тропічної зливи блискавкою.

Із озону самотність вийшла кольору джинсів забруднених від трави.

Зуби вишкірила гострі і пірнула до мене в горло, а отже висновок -

після повернення, понесеш мене до хірурга накладати на серце шви.

Ти десь зараз у Віфлиємі, або ще якомусь древньому селищі

ходиш вуличками, збираєш багаж із нових дрібничок та дивних слів,

накопичуєш святість ніжну, розкидану тут у часи христової величі.

Хоча у тобі самій стільки святості, що Христос би від заздрості посивів.

Але знаєш, сучасний світ не рахує заслуги блаженних або наближених.

І у випадку з роумінгом, мобільні оператори виривають любові язик -

падає настрій та працездатність, рівень гемоглобіну теж знижено.

Тому я впевнений, що навряд би колись до жаху такого звик.

Коли мрії зводяться до телефонного дзвоника - магічного звуку,

коли злива незапланована починає підступно іти ще рано вранці,

потрібно вирішувати все різко і брати справи у свої руки.

Розумієш, кохана, який тепер може бути місяць у Франції?

 

 

 

Вітамін К

 

Мої друзі стирчать... Наче зуби в пащі тихоокеанської акули.

І тому серце вибивається – це шкідливий вплив доброго виховання.

Моя оселя не персональна, скоріше, нагадує портовий притулок

або майстерню художника, до якого лише після смерті прийде визнання.

Вони, усміхнені, збирають враження та врожаї суворо за планом,

помічаючи хрестиками в своїх записниках всі виконані випробування

з астрохімії, з метою досягти безповоротно зміненого стану

і щоразу хапаються за нове дослідження, якщо старе вже зроблено.

Вони лежать у своїх кімнатах, на несиметричних кушетках,

до їх голів на ранок приходить параноя, крокуючи голосно.

Дістає з внутрішньої кишені бойові, трофейні планшети

з мапами біографій, а також відкритого та закритого космосу.

І тоді світильники нагадують очі знайомих з минулого та особистого,

а шляхи, ними пройдені, замикаються безнадійно іржавим кільцем.

Але жодних сумнівів не виникає пов’язаних із такою пристрастю,

адже з того, чого їм хотілося, вони спробували ще не все.

Але, бачиш, життя – це геймер, що заграється у свої виверти та контрасти.

Тому більше ніколи не довіряй словам, навіть словам пророчим.

Бо свобода – це вибір: заробляти чесно, або безперешкодно красти.

Тільки радість завжди перетікає в сльози, коли робиш лиш те що захочеш.

 

 

 

В коханні, як у бізнесі...

 

Бізнес у який ми вкладаємо наші кошти – 

це босса-нова на вечірніх богослужнніях,

зв’язки ментальні та телефонні, або електронною поштою,

зв’язки фізичні між чоловіком і жінкою.

Цей вампіризм, що ним наші серця наповнені

є безперечним гарантом надійності спільної справи.

Можливо, це навіть шанс уникнути пишних поминок

або інших свят, що до смаку громадянам цієї держави.

Бізнес – справа складна, навіть родичі це – конкуренти.

Тут без ризику, наче без рук – ніколи не зможеш впоратись.

Тому що прибутки – абстрактні, а витрати – конкретні.

Ми маємо йти ва Банк, але помірними порціями.

І, за великим рахунком, не можна погоджуватись ні на чиї умови,

адже вони говорять фразами зі стін обісцяних ліфтів.

А насправді це ми партнери, що вправно обходимо податкову

з одним контрольним пакетом на двох, поділеним порівну – фіфті-фіфті.

 

 

 

ДисТАНЦІйна відповідальність

 

Коли двері та вікна сусідів щільно зачинено,

а голос стає холодний та вогнетривкий,

знаходжу способи, щоб не шукати причину,

якнайдовше не відпускати твоєї руки.

Адже серця неспроможні терпіти подібні відстані,

і ми страждаємо вечорами від високої температури.

Навіть листи, які вчора були надіслані,

стають заручниками коректорів та цензури.

І що лишається коли сонце сідає втомлене,

а наша розлука тягнеться аж до ранку?

Окрім загублених голосів та нечутних стогонів,

лишається одиноке балканське танго.

Тоді танцюється пристрасно, але змучено,

бо танець з собою - насправді танець ні з ким.

Я скучив, знаю, ти теж неймовірно скучила.

Будь-ласка, думай тихіше, сусіди люблять плітки.

 

 

 

Побутова параноЙя

 

Хочу сказати, що будь-яка точка зараз гаряча,

будь-яка точка, в якій я знаходжусь це точка кипіння.

Це не пов’язане із везінням, яка тут удача,

просто відкриті усі рецептори, просто жахливі видіння

приходять до мене частіше, аніж адекватні картини,

і як не копайся в собі - скарбів все одно не знайдЕш.

Я замикаю себе від людей у бетонні стіни,

разом з собою хочу тебе заховати теж.

Тільки не бійся, бо я особа слабкої статі,

яка ревнує віршами і ще не готова до прози.

Я просто перебираю в собі безпідставні думки строкаті,

бо виправдані ревнощі - це уже підозра.

 

 

Є сенс?

 

Ранком  вихідного усі мовчали

Навіть порожнеча стояла осторонь

Хмара у небі пливла мов острів

Де скарб ховали пірати-янголи

Й гострили зброю без того гостру

 

На сонце вийти усі боялись

Дивились у вікна такі невеселі

На те як серед неба пустелі

Війська господні збирали палиці

Й ладнали списи в своїй оселі.

 

Здійнявся вітер і раптом зникла

Хмаринка з янголами й агресією

І люди впали під сонним пресом

Лиш байкер з янголом на мотоциклі

Попрямував до Одеси.

 

 

 

бути разом «поду(М)шки»

 

Кожен імпульс твоїх больових рецепторів – для мене удар,

кожна сльоза, що стікає твоїми щоками, – для мене більше ніж втрата.

Тому я маю щовечора проганяти зі сну твого темних примар,

і замість них запускати щоранку мрію крилату.

 

Не хвилюйся, кохана, адже я приходитиму до тебе у кожному сні.

Але кроки мої поміж сном ти не почуєш, я твого спокою не порушу.

Лиш тихенько складатиму в речення приголосні та голосні,

Бо коли я не можу бути з тобою тілом, то залишаю у тебе душу.

 

 

 

Питання часу

 

Ти чомусь завжди приходиш пізніше зазначених годин.

Годі на це ображатись, якщо вперто таке називати хворобою.

Але час це більше аніж потоки в клепсідрі води,

це те, що ніколи не дозволяє виправити вже зробленого.

Коли я блукаю в книжках про лицарів і середньовіччя,

то намагаюсь вправно перенести сюжети на себе.

Щоби при першому погляді ти прочитала з мого обличчя

всі мої соціальні вимоги та персональні потреби.

Твій рок енд рол глибоко засів метеликами у моєму шлунку.

Він перетворюється на апокаліпсис, за особистим наказом будди,

щоб заковтнути мене у химерні фантазії та страхи вищого ґатунку.

Прикриваючись безкоштовним захистом від застуди.

Шкода, що минуле з майбутнім складно товаришує.

Але треба поставити дах, якщо фундамент залити таки спромоглися.

Поки я просто чекаю на тебе, п’ю колу і, мабуть, невдало віршую.

А завтра вже прийде осінь і у моїй квартирі оселиться жовте листя.

 

 

 

Намагаючись полюбити Париж

 

Франція – це структура в’язка

влада якої не має меж.

Я там не був, але марю теж,

щоб опинитись в її руках.

 

В сотнях мурів і тисячах веж

брати панянок на смак з молока,

шкіра в яких холодна й тонка,

а сереце гаряче, авжеж.

 

Стати заручником між країн –

мрії мої – це мій кокаїн

з келихом залицянь.

 

Дивна структура людських думок,

мрій та бажань, які на замок

позачиняли серця.