Юлія СМАЛЬ. Різдвяно-кавомокове кохання

Автор про себе. Народилася під час сніжної заметілі на мальовничому березі Тихого океану, під час невеликого цунамі, посеред зимової тайги і високих фантастично необжитих сопок... Що в майбутньому визначило зимово-непередбачуваний навіть для себе характер. Багато мандрувала, проте не всюди, часто закохувалась (по-моєму, це ще не кінець), усміхалася майже кожному сонячному ранку. Вірші писати почала досить рано, але кожного разу вони натикалися на іронію слухачів, і я викидала записники.

Минулого року народила двійнят – хлопчика і дівчинку, Марка і Оленку, на день народження чоловіка, тепер маю повну хату телят. З моменту їхнього народження те, що пишеться не викидається, а показується людям.

Брала і планую брати участь у фестивалях, друкуюся в альманахах цих фестивалях, в дитячих журналах, може, десь ще, але цього не знаю. Колись, може, буде збірка, правда, ще не визначилась, з чого почну – з поезії чи з прози…

 

 

 

 

Колись

 

Ми з тобою житимемо довго і щасливо -
кожен на своїй стороні вулиці,
їстимемо морозиво, ховатимемось від зливи,
спогад про нас між сотнями інших загубиться.

Він спочатку був свіжий, як колота рана,
потім потрохи загоївся,
і я вже не пригадую твого обличчя зранку,
і все далі перон від мого швидкого поїзда.

Я вітатиму ранок з чужими коханцями
і ти кавуватимеш з іншою.
Все мине. Наростатиме швидкість між станціями,
тільки зараз подихаю спогадом терпким, тишею...

Я без тебе житиму, напевно,  щасливо...
на своїй половині вулиці.
Може, навіть колись ми вип'ємо пива...
Колись, як загоїться... чи забудеться...

 

 

 

Мелодрама

 

Розіграна мелодрама.
Акторам аплодисменти, овації
І не треба бути далайламою,
Щоб зрозуміти - кінець,
                            на смітник декорації.

Напевно, пора прощатись...
Букети, куліси у тиші шурхотом.
"Театр переїхав", - всюди надписи,
Не повернЕться, покинуто
                             двері грюкають.

Скінчилася мило драма...
Глядачами були, були й артистами,
Для обіймів спинялись під рампами...
...........................................
Новий сценарій - вже ролі
                              між нами розписані.

 

 

 

О.К.

 

Хочеш спитати про райдугу?
Не треба, спитайся про бурю...
Так гірко сьогодні, смайлики
Сумні вибираю, малюю.

Хочеш спитати про радості?
Не треба, спитай про  невдачу.
І я розкажу як паростки
Кохання замерзлого плачуть!

Спитаєш про жовті соняхи,
Що влітку мене вітають,
А я розкажу про золото,
В яке сивину вплітаю...

 

Не про нас

Ця пісня не для нас і не про нас,
І ця весна, на жаль, не нам заквітчана,
Вона прийшла, із юним шалом вінчана,
Нам до весни півкроку... Та стіна!

Усі слова дарма, усе не нам,
Ми живемо частинками розбитими,
І ранки зустрічаємо не вмитими,
Не нам дана не наша таїнА.

Ви оминете мій прозорий сум,
І не впізнаєте моїх очей між іншими,
Не потурбую вас своїми вІршами,
Мине усе, я відпущу  весну.

Усе сьогодні вам, та не про нас,
Існуєте собі у інших вимірах,
Я поцілунок ваш у мріях вимрію,
Допоки ще кохаю уві  снах...

Цю пісню подарую тільки вам,
У серці біль - лиш  місяцю на сповіді.
Сьогодні повня... Чарівними сходами
Зійду на небо і залишусь там.

 

 

 

***

Жити не стане легше
І не блажен, хто вірує,
В душу отруйним шершнем:
"все буде ок", - замріяно...

Крутиться вихром орбіти
Древня земля століттями
З мамонтом, з трилобітом,
Потім з планети змитими

Все на круги - порядками,
Світу не треба нового
"Все буде ок", - і згадками
Ера в археології...

 Жити не стане легше...
З неба чекати милості?
Може, візьму наплечник
І у дорогу звивисту?

 

 

Кохана омана

 

Небо вечірнє затягне туманом,
Дзвенять первоцвіти - день.
Весняна спокуса - солодка омана:
Не вір їй, кохана,
Не вір їй, кохана...

Місяць у повні всю правду сховає,
Серця солодкий щем,
Весняна спокуса - шаленим розмаєм:
Тебе я кохаю!
Тебе я кохаю!

Хочеш я з неба зірку дістану?
Усе, що моє - твоє!
До тебе полину - вночі чи на ранок...
Моя ти кохана!
Моя ти кохана...

До ніг тобі серце гаряче-гаряче,
Прийми найдорожчий дар,
Весняна омана - спокуса, а значить...
Кохана, ти плачеш?
Кохана, ти плачеш?..

 

 

 

Подорожуюча я

 

Містами-близнюками
Сновидіннями
Блукаю з пункту А в пункт Б
За мріями.
І привидами-зимами
чи веснами
Мандрую з Б і далі
Перевеслами.
Дорогами, шляхами
Неозорими
Іду, біжу, злітаю
Непокорена.
Закохана в безмежність,
Заворожена,
Душа моя незримо
Задорожена.
Я так люблю шаленство
Не стриножене
І вітру в вухах свист
Не переможений!
Я так люблю шаленство!!!
Сновидіннями...
Із пункту А в пункт Б - усе
За мріями!

 

 

Єресь

Зректися найсвятішого зуміла б!

Змогла б... Прости, прости, прости!

Від запаху свободи чую крила,

А вже подумала - спалила всі мости!

Зректися найсвятішого... О, Боже!

А світ мене вже майже полонив,

Ловив лукаво, думав - переможе,

А я б змогла не чути крик луни!

Покинути усе, усе забути,

Зректися найсвятішого. Прости!

Циганське серце - кілька грам цикути.

Спитаєш - діти? Діти як, а ти?..

Зректися найсвятішого, звільнитись,

І не шукати прощення в світах,

А совісті не слухати... Молитви

Гріхи не відмолили б у сльозах...

 

 

Юному мачо

Я знаю, ти мені пробачиш,

Рожевощокий, юний мачо.

Я знаю, не забудеш ти

Ці півдороги, півлисти.

 

Не прожито всьо півслова...

Життя - задача, в ній умова:

Як обдурити цілий світ?

Вокзал-перон, прощай-привіт!

 

Я знаю, ти мені пробачиш,

Мій милий серцю, юний мачо.

Я ж пам'ятатиму спокусу

Під зоряним нічним обрусом.

 

Не прожито всього півкроку,

Не присвятити танка й хокку

Цьому непрожитому може,

Не відгоріле - не тривожить.

 

 

 

***

Ангел не прийде сюди ночувати

В оселю

твою,

мою.

Молюсь.

Тут надто неприбрано - тут сум'яття:

бокали,

вино,

кіно.

Дістали!!!

Так сумно - священна, легка пір'їна

злетить,

посіріє...

старіє

в мить.

Банальною стане в пухкій перині...

Такою,

як всі,

як всі -

ніякою.

Ангел не прийде сюди віднині...

 

 

 

Кавове

 

Похмурий день, затоптані доріжки,

Останнє па рудого скомороха,

Відіграна вистава - все по книжках.

Кінець - вже час, ще зовсім, зовсім трохи...

 

Десь кава продається з автомату,

Паяц сміється, ллються штучні сльози,

Глядач у захваті жує солодку вату,

Похмурий день - без кави стерплий мозок.

 

Ще вчора цирк стояв посеред площі -

Веселий жарт старого скомороха,

Дорослі з дітьми йшли сюди на прощу,

А зараз тишу спогад наполохав.

 

Похмурий день повільною ходою

Не поспішає йти собі в минуле.

Мене чекай, бо я піду з тобою,

Погляну лиш, чи каву не забула

 

 

 

Чорно-біле фото

 

Юний усміх, пожовкле фото,
Чорно-білі дерева - тло.
Вічно-юне обличчя, хто ти?
Ще живеш чи життя пройшло?

На старих фотокартках люди
Завмирають на вічну мить,
Посміхаються смерті облудно -
Не дістати, хоч як кортить...

Із зітханням лягли на килим
Зашкарублі чиїсь думки,
Спогад, часом забутий, милий,
Запорошений і палкий.

 

 

 

Вітання

 

Філіжанка гіркої кави

Проганяє із дому сон.

Повигадую вранці справи...

Світ! Вітальний тобі поклон!.

 

Кожен день починаю знову,

Вже забутий вчорашній сум.

Може, в когось життя – це слово,

Спостереження через зум.

 

Мить мала володіє часом,

Все минає - не поверне.

На пероні одна лиш каса

Із квитками в один кінець.

 

(І замріятись, щоб довіку,

І згоріти собі до тла,

Наздогнати в польоті зірку,

За собою аби вела.)

 

 

 

Декаданс

 

Кажеш, Різдво і Святвечір?
Кажеш: червоне вино?
Шаликом вкутані плечі -
Кадри німого кіно.

Каменем в грудях провина,
Тисне, вбиває, болить.
Ти в самоти не єдина,
Світ весь святкує коли.

В склянці спітнілій отрута,
Чорної кави гірчінь.
Смерть не дарує покути,
Смерть не приходить вночі.

В склянці холодної коли
Цукор і ортофосфат...
І засинаєш від болю,
Боса, роздягнута... Пат.

Ти перед ним на долоні,
Тіло йому піднеси,
В відчаї стиснуті скроні...
Колядників голоси.

Кажеш, різдвяний святвечір?
Кажеш, вечеря свята?
Шаликом вкутані плечі,
Може, вистава не та?

 

 

 

Різдвяно-кавомокове кохання

 

Скільки років важкими кроками
І торкань-зволікань затьмарення,
Ми з тобою завжди? Кавомоккове
Вранці в ліжко кохання зварене.

І сніданки на двох з образами,
Без образ не було б примирення
І обіймів міцних, щоразу ми
Підіймаємо хвилі вирами.

Скільки років уже за спинами,
Скільки стежок іще не пройдених?!
Я сьогодні з тобою, милий мій,
Молоді ми, життям не зморені.

Обіймай, заціловуй пристрасно
Шепочи, зваблюй ніжно ласкою.
Цю сонату на двох написано,
Ми одні, не прикриті масками.

Ніч зимова прозорим холодом
Заворожує землю в інії,
Нам не спиться і світло золотом
Заливає кімнату мріями.