Ростислав МЕЛЬНИКІВ: «Мене називають «сірим кардиналом» літературного процесу…»

п’ять запитань українському письменнику

1973 р.н., поет, критик, редактор, літературознавець. Автор книг «Полювання на Оленя» (К.: Смолоскип, 1996), «Подорож Рівноденням» (Х.: Акта, 2000), «Майк Йогансен: ландшафти трансформацій» (К.: Смолоскип, 2000), а також близько сотні статей, присвячених перебігу сучасного літературного процесу та «червоному ренесансу».

Один із засновників літературного угруповання «Червона Фіра», співорганізатор фестивалю сучасної поезії «Авангард-Фест», учасник низки антологій сучасної української літератури: «Молоде вино. Антологія поезії» (К.: Смолоскип, 1994), «Іменник. Антологія дев'яностих» (К.: Смолоскип, 1997), «Дев'ятдесятники. Антологія нової української поезії» (Тернопіль, 1998), «Протизначення. Двомовна антологія молодої української поезії» (Львів: Кальварія, 2001); «Антологія альтернативної української поезії 80-х – 90-х років» (Х.: Майдан, 2001), «Kerben der Zeit. Ukrainische Lyrik der Gegenwart» (Brodina, 2003), а також багатьох регіональних і міжнародних проектів. Поезія перекладалася англійською, німецькою, російською мовами.

Лауреат видавництва «Смолоскип» 1995 року, стипендіат Hermann Kesten Stipendium (Нюрнберг, 2004), з-поміж наукових відзнак: Short-term Grant of the American Council of Learned Societies (2000), Petro Jacyk Visiting Scholars Program (Університет Торонто, 2005), John Kolasky Fellow (Університет Альберти, 2005).

– Охарактеризуйте сьогоднішній стан української літератури.

– Як на мене, цілком оптимістичний. Маємо наразі яскраве жанрове й стилістичне розмаїття, цікаву й потенційну літературну молодь, а головне — зростання суспільного інтересу до української книжки. Інша річ, що й досі відсутні при владі політики-державники, які б дбали насамперед про економічний розвиток держави та її всебічне функціонування, зокрема в такій важливій сфері національного побуту, як книжкова галузь і ще вужче — література. Погодьтеся, не може бути великої літератури без професійних письменників, а письменників без читачів. Ці речі взаємопов’язані. І саме наслідком державної політики є те, що з двох тисяч членів НСПУ та двох сотень членів АУП лише півдесятка літераторів можуть жити за рахунок гонорарів, книготоргівля зосереджена переважно в обласних центрах, а ще — навіть зі слововжитку зникло поняття «сільська бібліотека» etc. Але попри «державний саботаж» і цілеспрямоване знищення українських книгарень та бібліотек, книговидавничі процеси в Україні стають усе жвавішими й більш динамічними. Особливу роль у цьому відіграє приватна ініціатива. А це теж неабияка підстава для оптимізму.

– Ваше місце в українському літпроцесі.

– Таке запитання не може не викликати скептичної посмішки, хоч багато з моїх колег переймаються подібними речами; ба’ навіть і я одного разу потрапив під роздачу слонів – Євген Баран якось обізвав мене «сірим кардиналом» літературного процесу поряд із Толіком Дністровим та Іваном Андрусяком:). Але залишімо цю справу історикам літератури, вони – при потребі – розкладуть колись усе за ранжиром і кожному наліплять свою наличку. Я ж наразі найзатишніше почуваюсь за своїм робочим столом.

– Кумири, авторитети, вчителі у літературі та житті, політичні уподобання.

– Реєстр імен, що тут мусив був з’явитись, навряд чи може повною мірою передати ті визначальні для мене моменти на тому чи іншому етапі, бо ж кожен такий етап спричиняв як кардинальну переоцінку цінностей, так і взагалі переформатування ієрархічної драбини. І треба ж такому статися — здається, саме нині починається новий етап у житті та творчості Ростислава Мельникова.

– Кілька слів про особисте (родина, коханки, -нці, друзі).

– Маю чудову дружину й прекрасних доньок, а відтак вважаю себе цілком щасливим сім’янином. Гріх жалітися й на друзів:), хіба відчувається брак особистого спілкування, бо ж інтернет не здатен компенсувати дружню бесіду за кухлем пива — але зрідка й це вдається надолужити.         

– Ваш рецепт вдосконалення цього світу.

– На жаль чи на щастя, індивід не здатен змінити цей світ — хіба створити свій, що, зрештою, й роблять письменники. А так — слід його просто сприйняти таким, який він є. І тоді кожного ранку знайдуться причини для світлої посмішки, а ввечері для слів вдячності.