Ця новела була задумана і в основному написана у травні 2007 року, коли автор, зайвий раз прагнучи довести, що й один у полі воїн, розбив намет біля пам’ятника жертвам Голодомору й оголосив двотижневе голодування з єдиною вимогою – заборонити діяльність комуністичної партії – цього огидного вилупка колись могутнього кривавого монстра.

Нехай сьогодні цей твір стане ще однією свічкою пам’яті над нашою, опухлою від могил невинно убієнних, святою і чорною землею…

ПОРА закликала Луценка не ховатись за Пенчука, а Президента - проконтролювати його справу

Сотня активістів «Громадянської кампанії ПОРА» та фонду «Антикорупція» встановили свої блок-пости з обох боків Секретаріату Президента із закликом до Віктора Ющенка взяти під особистий контроль справу керівника фонду «Антикорупція» Бориса Пенчука.

Про автора. Киянин, поет, копірайтер, 27 років.

  п’ять запитань українському письменнику

Народився першого дня 1968 року в учительській сім'ї на Новгород-Сіверщині, в с. Студінка (в довідниках перекручене – СтудИнка; хоча насправді від “студня”, тобто “криниця”, а не від “студити”). Поруч – була колись Мізинська (в довідниках перекручене – МЕзинська; хоча раніше в тому слові писали “ять”) пізньопалеолітична стоянка, славна малими архітектурними формами з мамонтових кісток та найпершими у світі меандрами. Тому шаную первісних людей і скептично ставлюся до любителів перекручувати.

З нагоди 110-річчя від дня народження

Дмитро Фальківський. ПОЕЗІЇ. – К.: Рад. Письменник, 1989. – 175 с. (Б-ка поета).

 Дмитро Фальківський (Левчук) – український поет, прозаїк, перекладач, кіносценарист, народився 3-го листопада 1898 року в с. Лепеси на Брестчині (нині – Білорусь). У 1934 році став жертвою перших політичних репресій, і його творчість на довгий час була вилучена з історії української літератури. Але не назавжди! Рано чи пізно, доробок митця мусив би посісти гідне місце в рідній літературі. Так, власне, й сталося. В 1989 році в серії «Бібліотека поета» під орудою знакових імен української літератури, зокрема, Івана Драча, Ліни Костенко, Романа Лубківського, Бориса Олійника та інших, побачили світ вибрані твори поета.

Про автора. Поетеса, прозаїк, есеїстка, драматург. Народилася 13 червня 1988 року в м. Харкові. Нині студентка Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. Авторка збірки поезій «N-гармонія» (2004), «Танці на попелищі» (2006). Член НСПУ, безпартійна. Засновниця та акторка театру «homo ludens».

Про історичні реконструкції Ярослава ОРОСА та Івана КУШЛИКА

Рано чи пізно вони мали зустрітися… За логікою притягання подібного. За законом гуртування гарних людей. Тому, нарешті, що українці щораз глибше починають шукати власні корені і в тій царині роботи вистачить на всіх: романтиків, прагматиків, ідеалістів і навіть безнадійних скептиків. Хоча обидва – Іван та Ярослав – здається якнайідеалістичніші віруючі. Певна річ, у кожного – своє уявлення про божество, бачення власного місця і ролі у світі, покликання і найперших завдань та стратегічної перспективи. Їх поєднав день сьогоднішній силою обставин, можливо й задля того, щоб завтра змогли доповнити один одного і спільно продовжити справу, варту уваги поважних людей…

Автор про себе. 22 роки, українець.Народився в с. Вишеньки на Київщині. Нині навчаюся  в магістратурі Київського Фіз-теху. Дитинство, як і у всіх, було подібне на потяг, – ті ж зупинки, та ж швидкість, той самий чай з лимоном і пиріжки на станціях. Та якось, засумнівавшись в паралельності рейок, зіскочив з вагону й далі поїхав автостопом…

Ірена Карпа. ДОБЛО І ЗЛО. Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2008. – 317 с.

Ірена Карпа – київська письменниця, телеведуча, «фронт-вумен» групи «Фактично самі» (з 2007 – «Qarpa»), володарка Гран-прі Міжнародного конкурсу «Гранослов» (1999), друге місце в інтернет-голосуванні аудиторії Бі-Бі-Сі (2005), премія «Best Ukrainian Awards – 2006» в номінації «наймолодша письменниця», звання секс-символу сучасної української літератури на Львівському Форумі видавців (2008).

Саме на означеному Форумі письменниця схарактеризувала книгу, про яку йдеться, як «наївну, смішну. Це зовсім інше, ніж те, що я писала до цього часу» – «піарилась» авторка. Хвалитися не заборонено, але виникає бажання перевірити, а чи це насправді так.

(Початок - http://inlit.com.ua/node/3419).

IX

І от у такій обстанові у нас з’явилась, нарешті, своя, діточа компанія в тій сім’ї Гришковських, про котру я згадував вище. Вони були навіть нашими далекими свояками: брат Акима Полікарповича Гришковського був жонатий з сестрою діда Захарія, так, здається. Але про сю рідню мої батьки, здається, не мали досі ніякого підозріння, тим менше підозрівали, що вона може знайтись так близько. Аким Гришковський був старий військовий лікар, древній на вигляд чоловік, який від непам’ятних часів служив на Кавказі, і в літах, трохи чи не виходячи з служби, оженився з донькою свого полкового священика Настасією Івановною – а от прізвища вже й не знаю. Вона була значно молодша від свого чоловіка, і була ще досить молода тоді, коли ми познайомилися з сею сім’єю, хоч мала вже доволі великих дітей.