Спілка письменників не залишила собі шансів на зміни

Спроба скинути голову спілки Володимира Яворівського провалилась: спілчани не захотіли визнати його крадієм, бо це «кине тінь на все українське письменство». 

 

На засіданні ради Національної спілки письменників України 18 травня не було сторонніх людей, окрім, хіба що, автора цих рядків. Згідно зі «сценарієм», який озвучив «Телекритиці» напередодні засідання член секретаріату НСПУ Михайло Слабошпицький, того дня Рада мала усунути нинішнє керівництво спілки і до осіннього позачергового з'їзду призначити тимчасову адміністрацію. Причому бажано - на чолі з іншим членом секретаріату, керівником київської міської організації Віктором Барановим. Голови обласних організацій НСПУ зізналися, що їм також натякали на цю кандидатуру.

 

Обговорюючи фінансові й організаційні зловживання команди Володимира Яворівського, більшість промовців не підозрювали, що їхні слова записуються на диктофон. Вони зауважували, що ніхто не повинен виносити на люди весь творчий бруд письменницької організації. Бо це, мовляв, псує «суспільний рейтинг» НСПУ.

 

Оберігаючи цей міфічний показник, делегати відмовилися висловлювати недовіру голові спілки, депутату Верховної Ради від БЮТ Володимиру Яворівському, та секретарю спілки з економічних питань Анатолію Криму. «Ми не повинні визнавати перед усім світом, що в нашій спілці дійсно були брудні махінації», - переконував один із поміркованих голів обласних осередків спілки.

 

Проте факти зловживання давно набули розголосу завдяки публікаціям у пресі, зокрема, власному розслідуванню автора на сторінках «Української правди». У цій ситуації, на мою думку, імідж спілки може підтримати тільки повна інформаційна прозорість, а не приховування власних вад.

 

 

Підміна майбутнього

 

Під час засідання ради НСПУ скинути Яворівського з посади закликали зовсім не ті люди, які починали скандал щодо зловживання з майном. Нагадаємо, першою завела про це мову редактор відділу прози та поезії газети «Літературна Україна» Галина Тарасюк, зв'язавшись із Секретаріатом Президента, Генеральною прокуратурою, а також «зливши» скандальну інформацію газеті «Україна молода».

 

Її підтримали відносно молоді письменники, що підписали листа з гострими запитаннями до Яворівського, зокрема, Іван Андрусяк, Сергій Пантюк, Володимир Цибулько. Здавалося би, яка різниця, хто добивається правди? Але насправді йшлося про різне бачення майбутнього спілки.

 

Напередодні з'їзду «Телекритика» опитала людей, які можуть мати власну позицію щодо розвитку спілки, поставивши їм запитання: що можна зробити для того, щоби посилити роль НСПУ в літературному процесі, якось оживити організацію?

 

Самого пана Яворівського це питання, схоже, не цікавить. Принаймні, він його цілковито проігнорував, відповідаючи своєю статтею на запит «Української правди». Однак навіть його колегам - головам обласних спілок уже набридли одноманітні шевченківські свята, на які зазвичай витрачаються чималі суми бюджетних коштів.

 

«Куди не приїдемо - хор заспіває "Реве та стогне Дніпр широкий", "Думи мої", подадуть хліб та сіль, і почнуть розповідати, що Шевченко був кріпаком», - приколювався з трибуни на останній раді Анатолій Кичинський із Херсонської організації спілки.

 

А Яворівський відповідав йому: «Значить, треба ці свята якось оживити. Давайте пригадаємо, коли було перепоховання Шевченка, київські студенти випрягли волів і впряглися самі, доставивши воза з Кобзарем на Поділ. Можливо, наші нинішні студенти могли би щось таке повторити».

 

Після цих слів Сергій Пантюк, що сидів на одному з задніх рядів, сповз від сміху, уявивши студентів Могилянки, які тягнуть на возі викопані кістки Шевченка. На наше питання про шляхи реформи спілки він відповів: «Перш за все - деполітизувати спілку, щоб більше ніхто не писав ніяких політичних заяв і не втягував її в протистояння. Потім треба розпочати судові процеси для того, щоб розірвати всі договори і повернути незаконно віддане майно спілки. Найняти незалежних оцінщиків, які би встановили справжню вартість проданого і вартість оренди. А паралельно треба починати справжню творчу діяльність. На кошти, які ми відсудимо, треба організувати видавництво книжок, які би реально розкручувалися, щоб видавництво почало окупатися. Створити велике літагентство, яке би популяризувало українську літературу і в нас, і за кордоном. Ну і профспілкова функція спілки - треба, щоб у письменників був і соціальний захист, а не так, як тепер. А взагалі найголовніше - це робота з молодими».

 

Інший підписант, Володимир Цибулько, набагато категоричніший. Профспілкову діяльність він вважає повним анахронізмом, більше того, на його погляд, нині реформувати спілку вже неможливо, на відміну від 2002 року, коли він конкурував із Яворівським за посаду голови НСПУ.

 

«Тоді була модель перетворення спілки на корпорацію видавництв і часописів, конфедерацію захисту книжкового ринку. А друге - вона мала б залишатися лабораторією стилів, мав на повну потужність працювати комітет по роботі з молодими письменниками. Нині література - це викладення певної ідеї одразу на багатьох носіях, один сюжет у багатьох видах, це і фільм, і п'єса, і гра. Спілка письменників мала би нести ці ідеї в ці нові форми. Можна було б залучати бюджетні кошти - наприклад, державні видавничі програми. Спілка має отримувати державні підряди на пропаганду України за кордоном. Будь-який письменник, який видається за кордоном, є пропагандистом бренду України, оці формати - модерна модель просування літератури, її треба втілювати зараз у спілці. Але про ці речі можна було домовлятися зі старими письменниками до кінця 90-х, а тепер це - дохлий номер. Тоді в неї було майно, а тепер нема. В ті роки, продавши це майно, можна було збудувати великий комплекс із кінозалами, з видавництвом, з інтернет-порталом, із малотиражним спецвидавництвом для роботи з молодими авторами», - поділився забутими планами письменник.

 

Голова Ліги українських меценатів Михайло Слабошпицький бачить спілчанське життя геть інакше: «Я був у спілках письменників Швеції і Канади, і я кажу, що спілка письменників потрібна, але не треба чекати від неї великої ролі в літературі. Там це профспілки - як цех кожум'яків. Це спілка, що подає законопроекти, що обороняє письменницькі права. Треба, щоб спілку очолювали менеджери, а не політики від літератури. А писати листи Президентам, так я казав Яворівському: Обамі напиши ще.

 

Нині конче треба забезпечити соціальний захист письменників. Нині вони мають жебрацькі пенсії. Подати законопроект, щоб їх підняти. Є ще державна книжкова програма. Менеджери на чолі спліки мусять прорахувати, щоб спілка стала, як і у всьому світі, самоокупною, а не жебрати в держави».

 

А голова дніпропетровської облорганізації НСПУ Леся Степовичка під час засідання ради спілки сформулювала цю тезу лаконічно: «Давайте залишимо спілку ветеранам, нехай вона їх підтримує. А молодь поки що нехай сама інвестує своїми творами». Зрештою, приблизно те саме і відбувається на практиці.

 

 

Нові цікаві подробиці

 

Розгляд питання про недовіру керівництву спілки почався з доповіді її секретаря. Анатолій Крим більше скаржився на господарчі негаразди, ніж відповідав на конкретні звинувачення у зловживаннях. В усіх бідах була винувата навіть не криза, а преса.

 

«Після того, як ми вимушено оприлюднили наші фінансові показники, ми отримали від Міністерства культури сигнал: "На шевченківські свята ви грошей не отримаєте. У вас є кошти, от самі і проводьте". Так само не хочуть фінансувати і видатки, спрямовані на зарплату апарату спілки, у тому числі - голів обласних організацій», - обробляв він присутніх.

 

Крім того, за його словами, на нього почалася атака орендарів, які обурювалися, що після публікації інформації про ремонти до них почала навідуватися податкова.

 

Справді новою була інформація щодо поліклініки НСПУ на вулиці Рейтарській, 15 у Києві, яка тепер має назву «Багатопрофільний лікувально-хірургічний центр». Усіх своїх колег та журналістів Анатолій Крим досі запевняв, що НСПУ має контрольний пакет у її статутному фонді, однак у всіх державних реєстрах значилося, що за спілкою залишився тільки 31% підприємства.

 

Секретареві НСПУ довелося оприлюднити додаткову угоду між спілкою та співвласником поліклініки Gelex group ltd, за якою спілка передає цій офшорній компанії ще 20% цієї установи в управління. Мовляв, для того, щоб інвестор міг ефективно управляти нею.

 

Документом дійсно передбачено, що членам НСПУ та їхнім сім'ям завжди буде надаватися безкоштовна медична допомога. Однак таким чином співвласник, що, за визнанням Яворівського, таки причетний до блоку Юлії Тимошенко, отримує можливість реорганізувати підприємство і, скажімо, виводити з нього активи.

 

У Крима кілька разів уточнювали, який термін дії передачі 20% поліклініки в управління, аж поки не добилися його визнання, що угода безстрокова.

 

Після нього взяв слово голова ревізійної комісії - немолода і дуже творча особистість. Він визнав, що не розуміється на таких складних господарчих справах, і виступив за незалежний аудит. Однак навів деякі дані, скажімо, про те, що орендар приміщень у будівлі видавництва «Український письменник» сплачує приблизно 41 гривню за квадратний метр і що це дуже маленька сума. Водночас, більша частина орендованих приміщень здається в суборенду, і, очевидно, за зовсім іншими цінами.

 

Також, за словами голови комісії, якщо орендарі приміщень у Будинку письменників на Банковій, 2 добудують певні приміщення, то, згідно з договорами оренди, вони при їх розірванні стають співвласниками об'єкту оренди.

 

Тут хтось із залу порадив глянути за вікна, що виходять на тильний бік Будинку письменників. Вони були щільно зашторені зовні, а за ними, як запевняли очевидці, була таємнича прибудова.

 

Гнівна промова Баранова стосувалася в основному того, що Яворівський підтасовував рішення ради або секретаріату спілки. Головна відмовка Яворівського полягала в тому, що ані прокуратура, ані КРУ, останнім часом перевіряючи спілку, не знайшли ніяких суттєвих зловживань.

 

І навіть незалежний аудит, за словами голови НСПУ, проводився 9 місяців тому і коштував 60 тисяч. Однак рада не стала жаліти коштів і далі наполягала на новій перевірці.

 

 

 

Поміркованість чи корупція?

 

Один із найстаріших членів НСПУ Анатолій Дімаров був останнім козирем Яворівського. Ветеранові надали слово в кінці, і той мудро розсудив, що визнання Яворівського крадієм кине тінь на всіх письменників.

 

Члени ради замислились, і цим скористався Баранов. Несподівано він заявив, що найбільше хотів не зміни керівництва, а саме внутрішньосімейної сварки, яка би привела до очищення. «Тому я знімаю свою пропозицію висловити недовіру керівництву НСПУ, і натомість пропоную канонізувати Яворівського та Крима», - заявив голова Київської обласної організації.

 

З цієї миті результат голосування був уже зовсім зрозумілим. За усунення «відомого українського публіциста» з усіх членів ради висловилася тільки Любов Голота - дружина керівника товариства «Просвіта» Павла Мовчана, що два місяці тому вийшов із керівних органів спілки.

 

Чи справді група Слабошпицького-Баранова припускала зміну керівництва НСПУ, чи затіяла всю цю метушню через якісь тільки їм зрозуміли цілі - невідомо. Проте Спілка письменників України в результаті залишилася при старому керівництві, а отже, залишається нерозвіяним і неприємний, усім в Україні відчутний запах скандалу довкола неї. Не кажучи вже про реальні реформи цієї організації, які могли би відбутися на протестній хвилі.

 

Артем Захарченко,

Телекритика