Інша країна
Інша політика
Iнша культура
Інша музика
Інший театр
Інше кіно
Форуми
На засіданні президії Національної спілки письменників України, яке відбулося минулого четверга, з ініціативи голови НСПУ Володимира Яворівського висловлено недовіру головному редакторові “Літературної України” Михайлові Сидоржевському. Не чекаючи рішення зборів засновників ТОВ «Літературна Україна», М.Сидоржевський подав заяву про звільнення за власним бажанням. Також він повідомив про свій вихід з Ради НСПУ.
Ми звернулися до М.Сидоржевського з проханням коротко прокоментувати ситуацію.
– Моє звільнення з посади головного редактора «Літературної України» слід розглядати насамперед у політичній та ідеологічній площинах. Парадокс, але у «вотчині» одного з чільних бютівських спічрайтерів, під самим носом у нього, завелась «опозиція», котра дозволяла собі розкіш бути незалежною від впливового і сановного письменницького начальника. Хто ж може таке стерпіти?
Насправді за короткий час (я працював у редакторському кріслі рік) «Літературна Україна» сфокусувала на собі увагу значного числа письменників і тих небайдужих і мислячих українців, для яких розвиток національної культури – не пустопорожні гасла, і які розуміють, що насправді сьогодні відбувається в країні. Чіткі українські, державницькі орієнтири, акцентування уваги на проблемах розвитку і відродження національної культури, духовності, а крім того, така незвична для теперішнього медіа-ринку відкритість до полеміки, дискусій, зіткнення думок, сміливість і гострота – все це, безумовно, не могло не турбувати нинішнє керівництво Спілки, яке за Яворівського більше дбає про бізнес, ніж про власне літературу. Зрештою, конфлікт був закладений від самого мого призначення на посаду головного редактора, оскільки для мене є неприйнятними як деякі особисті якості голови Спілки, так і позиціонування тієї політичної сили, яку він представляє…
– Будь ласка, детальніше про бізнесові справи теперішнього спілчанського керівництва, і про те, як вони співвідносяться з законом…
– Про це написано вже багато, хоча далеко не все. Однак – це їхній час – час фарисеїв і лихварів, і вони виходять сухими з води, ще й цинічно заливаючись при цьому солов`ями з усіх телеекранів... Але чого ви хочете від країни, в якій два суди, розглядаючи одну й ту ж справу, нерідко виносять абсолютно протилежні рішення… Всі чудово знають, як виносяться ці рішення, однак зробити ніхто нічого не може. Бо всі, хто здатен щось зробити, тією чи іншою мірою пов`язані між собою, всі наковталися гачків, за які при бажанні нескладно смикнути… Цим зокрема можна пояснити таку аморфність, інертність і байдужість переважної більшості письменників – навіть після оприлюднення скандальної інформації. А ще – наша хата скраю… Та Господь їм суддя. Тут хочу сказати про інше: попри розлогі словеса про любов до України з боку деяких наших «реєстрових» патріотів, насправді національна культура їх цікавить, образно кажучи, до глибини їхньої власної кишені – і ні сантиметром більше. Вони чужі для національної культури – хоч і часто носять вишиванки, і говорять красиві, високі слова. Ці «патріоти» «люблять» Україну не по-аматорськи – «за так», а, як професіонали-спеціалісти, чи то пак спеціалістки відомого ремесла – за гроші, за кожний сеанс встановлюючи відповідний тариф. Приклади? Та їх скільки завгодно, але всьому свій час.
– Ви сказали про байдужість письменників…
– Знаєте, завжди честь і гідність мали однаково високий вимір, якими б підлими не були часи. Сьогодні теж, незважаючи на засилля конформістів і відвертих негідників, котрі празникують перемоги, для кожного, хто мислить і намагається бути чесним перед Богом, існує вибір: зустрічати загрози і випробування стоячи на ногах, – чи зігнувшись або й ставши в характерну позу. Нині Спілка письменників деградована, керівництво її значною мірою корумповане, провід Спілки на сьогодні переважно становить собою товариство холуїв Яворівського і графоманів. Довкола керівника Спілки утворився вакуум. Поважні, авторитетні письменники або були витіснені з керівництва, або ж самі відійшли, не бажаючи мати справу з одіозними персонажами.
Власне, для чого існує Спілка? Для організації похоронів письменників і фуршетів? Чи, може, все-таки для того, щоб видавати книжки, сприяти їхній розкрутці, допомагати матеріально немічним письменникам? Зрештою, мати безпосередню причетність до сучасного літературного процесу. А ще – стояти в обороні українських цінностей, українського слова, української культури!
Але чи здатне це робити теперішнє спілчанське керівництво на чолі з парламентським колегою Губського, Фельдмана, Портнова і Турчинова?..
– Чи не збираєтесь подавати до суду з приводу вашого звільнення, апелюючи до голови Спілки?
– Це було б забагато честі для цього типового кон`юнктурника, котрий заробляє гроші на проповіді націонал-патріотизму, останнім часом, щоправда, значно розбавленому, знову ж таки, з кон`юнктурних міркувань, у підсолодженій водичці «загальнодемократичних цінностей». Та й, зрештою, моє звільнення – це лише один малий фрагмент нашого теперішнього суспільного буття. Таких, як Яворівський, повинна подавати до суду українська нація – за «внесок» у деградацію українського національного проводу, української національної еліти, і за те, що ми дозволили баламутам і фіглярам завести нас на манівці.
Спілкувався Сергій ПАНТЮК
Сергій ПАНТЮК запрошує друзів, побратимів, колег і шанувальників справжнього мистецтва на
«М'ясо. Симулякри»
Книжковий портал «Буквоїд» спільно із видавничим домом 
Тема номеру «Різдво в усіх проявах мистецтва»:
Ну от. Все
Ну от. Все відбувається за традиційним українським сценарієм. Ми чудово знаємо - що не треба робити, що заборонити, кого звільнити, то винен..?
Володимир Яворівський, котрий щотижня повчає весь народ з ефіру, досягнув своєї мети і усунув М. Сидоржевського. Що далі? А нічого.
За цей час, нещасна "Літературна Україна" вже встигла двічі не вийти...
Дуже нагадує недавню історію, коли "патріоти" стогнали: "Як! Іноземець у ролі Тараса Бульби"?!" Це - коли Депардьє знайшов гроші на українського "Бульбу". Все стихло. Поховали. Прийшов Бортко і зняв російського "Бульбу".
Тепер, ті ж, хто поховав український проект, виють: "Не так! Не той! Не те!..."
Сидоржевський - не тей? Не теє? Не того?
А газета загинається. Отака у яворівських виходить газета, така держава...
Станіслав
Станіслав
Зі звільненням М. Сидоржевського, не вийшов черговий номер "Літературної України".
СПУ:"Ізвінітє, так получілось. Трудності у нас". Легко переступили через передплатника і навіть не зашарілися.
Відкриваю наступне (після абортованого) число і читаю матеріали про "ворогів народу".
Чисто тобі - бюро райому. Тридцять років тому так розбиралися з "інакомислящімі".
Ці новоявлені "бандерівці", "націонал-патріоти", що ще вчора бігали до ЦК за квартирами, орденами, преміями та іншими благами, здатні тільки руйнувати або плескати язиком. Одне сподівання - недовго їм лишилося.
Особлива "шана" письменникові Мушкетику з листом про те, що "Сидоржевський ненавидить письменників". Ужо ж Вам, шановний неокласику - зелене світло на шпальти "ЛУ" з вашею маячнею. Заслужили, ой заслужили! Видать, не вперше вам топтатися по свободі думок і висловлювань. Не звикати.
"І це минеться..."
Президія
Досить подивитися, кого Я-вор залишив у Президії Спілки. Там немає жодного імені, яке щось значить для української літератури. Самі графомани, сраколизи, дідки, які на ладан дишуть, а проте "за шмат гнилої ковбаси" продадуть власну совість. Ну і ще кілька божевільних тьоток, які не мають нічого спільного з літературою, а проте мають (або мали) щось спільне із "кришталево чистим" дупотатом-ловеласом Я-ворюгою. І вони тепер вирішуватимуть письменницькі справи, будуть виносити вердикти талановитим письменникам. Одним словом, спілці - АМІНЬ. Вова сам себе загубив. І ніхто вже йому не допоможе. Дідки загнуться раніше, ніж він. Сраколизи-графомани підуть лизати сраки тим, хто більше запропонує. Тьотки оскаженіють за те, що їхній бос вже не спроможен задовольняти їхні неосяжні телеса. Крим чкурне до Ізраїлю, "патамушо імєл всєх в видє". Вова залишиться сам, як билиночка в полі. Вісімдесятники та девяностники, які й так ніколи його не поважали, лише співчутливо прикольнуться з його безпорадності. Наймолодші письменники полінуються навіть прийти і плюнути на його могилу, коли він загнеться. Історикам літератури навіть не спаде на думку вписувати його імя в історію української літератури.
Життя, прожите марно. Та ще й з великою ганьбою, яка не змивається навіть після смерті.
Що ж ти наробив, Я-воре?!!
:-((
не поважатимеш нашу історію, не поважатимуть тебе
Мабуть, Явір якійсь бабі не дав. Дак при чому тут Інші члени президії? Пише якась вискочка, яка очевидно в прнезидію не потрапила. Не можна бути такою зллою, бо життя не клеїтиметься, усе тобі повернеться, коли зачіпаєш людей, які абсолютно не причетні до твого страждання по явору. Ти думаєш, що тебе люди не бачать, яка ти?! А якщо класиків української літератури - нашу історію - ти називаєш дідами, сраколизами, графоманами, то жаль мені тебе,
Так воно і є. Спілці - Амінь.
Істину глаголиш.
Та й іще з болем (відчувається)...
Розумію...
Підписуюсь.
Амінь.
Тіше, оратори! Ваше слово, товаріщ маезєр!..
Із памфлету Володимира Яворівського “Яничари” (Книга 13. Пост імені Ярослава
Галана. Памфлети, статті, нариси. Львів, вид. “Каменяр”, 1984)
Про діячів українського національно-визвольного руху:
«... західні землі республіки ще обагрювалися кров’ю невинних людей,
закатованих бандерівськими варварами. І для нас це також був фашизм, ще
страшніший...»
«Коли виснажена лихоліттям гітлерівської навали Україна заходилася рахувати
свої рани, непоправні втрати, могили синів і дочок, коли заходилися сіяти
свій мирний хліб, жовтоблакитники з бункерів і криївок по-садистському
вдарили їй у спину».
«...майже всі вони кваліфіковані злочинці і яничари, які в своєму
братовбивстві були жорстокішими за гітлерівців..».
«За свою історію український народ бачив і зрадників, перевертнів, і
запроданців, які спекулювали його добрим іменем, але таких, як ці, та ще й у
таку важку годину, – вперше. Тому й пам’ять наша замінована вічною ненавистю
до них».
«...бути б сьогодні усім стецькам юридично узаконеними ворогами всього
людства».
«Він (український народ) знає свою історію не з чужих рук, не з уст
стецьків, а з власного досвіду... Саме цей досвід допоміг йому зробити вибір
своєї долі у двадцятому столітті — піти за комуністами».
Жах!!!
Як це гидко, Господи!
Виявляється, іноді варто читати Яворівського -аби дізнатися, ким він є насправді...
Мені соромно за власну наївність...:-((
А.Б.
пані Б
пані Б, я читав ваш роман - так це ж вижуваний і пережований лист у ...ви б мовчали краще. не така ви вже письменниця, аби мати право на старших людей лити бруд.
Шановний чи
Шановний чи шановна А. Б. Хай Вам не буде соромно за Вашу наївність. Нас довго отруювали жидо-масонськими (комуністичними) ідеями Драчі, Павлички, Яворівські, Фольварочні і т. д. Тому соромно повинно бути їм. І їм насправді соромно, але вони бояться показати свій сором на людях (їх так учили комуністи), а тому і поводяться так. Вони всі отримали матеріальні дивіденди від тих жидків, які колись, та й зараз керують Україною, але Господь забрав від них душу і мораль. А це куди більше. Щоби побачити хто такі сьогодні більшість української культурної така званої еліти, подивіться, хто такі В.Качкан, В.Коротич, В.Яворівський та інші ("Український радянський памфлет" упорядник В.Качкан), що ще у 1989 році шукали, як би то їм обісрати УНР, ОУН, УПА тощо, а зараз раптом великими патріотами стали. Просто не вірте їм. То брак совєцької симтеми, яка мріяла про савєцкава яєлавєка, а вийшли отакі недолюдки.
А.Гречанюк
upa
не смог пройти мимо - вот вам история УПА
Пане Михайле,
Пане Михайле, Вам уклін і шана, а на решту не звертайте уваги... Ви ж самі все сказали про кастратів... А щодо Яворівського, то, думаю, своє завдання, доручене йому жидо-масонськими ідеологами СРСР, він виконує на всі 100. Тим паче, що Крим все контролює. Просто дайте йому змогу розігнати Спілку, і залишитися з купкою таких, як і він, немічних. Навіть не буде кому їх поховати.
Вам - честь.
А.Гречанюк
Трохи вбік
Якщо не помиляюся, пан Сидоржевський був одним з організаторів літфесту "Просто так" цього року. У мене було лише одне зауваження з цього приводу: трохи дивно, що листування електронною поштою велося із запізненням, а на деякі листи я взагалі не отримувала відповіді. Мені здається, "Просто так" не настільки вагомий захід, аби було що аж надто приховувати. Для порівняння - організатори "Русской премии" такого собі не дозволяють. Розумію, що ми найкрутіші, "но все же, все же, все же..."
Тримаймося!
Пане Михайле, нічого дивного. Бо іншого і не варто було чекати від цих фальшивих людей.
Поважаю Вас. Підтримую кожне Ваше слово.
Гідність - понад усе! Брудне спілчанське болото - не для нас з Вами.
А ще знайте, що Вас підтримають мільйони справжніх, а не декоративних, українців. Це значно цінніше, ніж 1500 гривень в місяць.
Судитимуть нас за діяннями нашими...
Тримаймося! З нами - Бог і Україна!
Анна Багряна