Жадан vs Дупкін: мистецтво вічне, політика у… програші

Насправді я анітрохи не помилився, пишучи прізвище Жаданового «кривдника» у заголовку. Бо не про конкретну особу тут ідеться – а, хутчій, про певний символ сучасного політика, який, не маючи до того ні знань, ні розуміння, ані, бодай, відчуття, дозволяє собі пхатись у культурно-мистецькі процеси. Бо справжні «автори» подібних вибриків – надто дрібні, аби їхні імена згадувати поряд з іменами мистців. Ну хіба через сто років звичайний українець чи українка, гортаючи томик поезії Сергія Жадана, замисляться над тим, що мером міста Харкова, в якому жив і творив поет, протягом декількох років був якийсь пан Д.?

Для тих, хто знає, про що йдеться – поясню. Наприкінці щойно проминулого року в низці ЗМІ з’явилося повідомлення про те, що «письменника Сергія Жадана виключили зі списку 29 осіб, відзначених творчими преміями міськвиконкому. Виключення відбулося 24 грудня під час засідання виконкому міськради за ініціативою харківського міського голови…» Згодом стало відомо, що йдеться про міську премію імені Бориса Чичибабіна, чудового російського поета, який мешкав у Харкові і протягом всього життя зазнавав переслідувань з боку радянської влади.

Мотивував муніципальний політико-чиновник Д. свою позицію тим, що, начебто, під час Помаранчевої революції Жадан був причетним (увага!) «до спалювання книг Євгена Кушнарьова». І далі – потік свідомості про інквізицію, фашизм, і ще щось в тому ж дусі.

Це було б смішно, якби не було так сумно. Бо я чудово пам’ятаю той телевізійний сюжет революційних часів – С. Жадан, один з активістів «помаранчевого» майдану в Харкові, розповідає про те, що до них у табір приходив Є.Кушнарьов, спілкувався з його мешканцями і навіть подарував свою книжку. Але, оскільки, книжка виявилася нецікавою, іронічно усміхається до глядачів поет, то люди використали її, щоб рятуватися від холоду…

Ось такий цинічний злочин! Хоча особисто я впевнений, що схильний до епатажу поет Сергій Жадан і в цьому телесюжеті просто залишився  вірним своєму реноме, а водночас і недвозначно висловив власну думку щодо «творчості» політика Кушнарьова, хай спочиває з Богом.

Але, навіть, якщо припустити, що ту книжку (до речі, говорилося тоді про одну-єдину книжку) таки використали не за призначенням, то чи зрівняється це із цілою судовою забороною і приреченням на знищення зі всіма супутніми матеріалами книжки «Донецька мафія. Антологія», яке ініціювали і довели «до логічного завершення» саме однопартійці харківського мера? Це не інквізиція і не фашизм?

Врешті, і в найчорніші дні московсько-комуністичного «раю», повертатись до якого нас закликають різні пани Д., і в часи німецько-фашистської окупації, доведені до відчаю люди рятувалися від холоду, зокрема, і завдяки власним бібліотекам. Залишали, як правило, лише «Кобзар» – книгу далеко не ідентичну кушнарьовським опусам…

На прохання редакції «Інліту», сам Сергій Жадан ситуацію прокоментував таким чином:

– Насправді, все логічно – харківська влада показує, які саме механізми будуть у разі чого застосовуватись при формуванні культурної політики – себто принцип партійної лояльності й політичної кон’юнктури. Нормальні сусловські принципи, під які завжди можна підігнати яку-небудь аморалку. Так ніби Добкін справді лише тепер дізнався про наші стосунки з покійним ЄПК. Тільки який стосунок книга Кушнарьова має до літературної премії – не зовсім зрозуміло. В будь-якому разі, я в них нічого не просив, тому й жодних образ немає. Погано, що вони використовують адмінресурс, погано, що вони знову починають розпалювати пристрасті, погано, що для своїх маніпуляцій вони використовують літературне середовище, погано, що будь-які спроби влади звернути увагу на культуру, обов'язково завершуються політичними розборками. Ну, але зрештою - це ж не вперше харківська влада декларує свої культурні пріоритети. І, боюсь, не востаннє. З новим роком, одним словом…

Зараз у пресі, наприклад отут: http://life.pravda.com.ua/scandal/4b41c90d3b22b/ , можна прочитати і лист-відповідь Сергія Жадана, яка загалом суголосна із уміщеним вище коментарем. Як на мене, це зайве – адже, вступаючи з кимсь у дискусію, ми підсвідомо виводимо цього «когось» на свій рівень. А хіба заслуговують на таке всі ці Дупкіни-Пупкіни, які за нормальних умов розвитку держави досягли б становища, можливо аж пересічних крамарів?. Та нехай собі бовтаються у своїй політиці, допоки не набридне… В сенсі, допоки це не набридне нам – нормальним українським громадянам!

Сергій ПАНТЮК