«Келих імпульсів» Сергія Русакова

Русаков Сергій. Келих імпульсів: новели й етюди. – Київ: Видавництво Сергія Пантюка, 2009. – 48 с.

Жодного п’янства,  блудства, дилерства (нарко-), еміграції, імміграції, негра, цигана, таксиста, кондуктора, контуженого солдата, вбивства, ніяких моргів, судмедекспертів, розбитих  окулярів, дебошів і  проституції, нічого такого і близько не знайдете в збірці новел та етюдів «Келих імпульсів» Сергія Русакова. Практично вся збірка виходить за рамки типового змістового та сюжетного наповнення молодої української літератури, тої літератури, яка широко відома серед загалу двотисячників поетів та есеїстів.

 «Келих імпульсів» – це збірка, яка складається з новел та етюдів різних за стилем та спрямуванням, від релігійно-екзистенційних до сучасних. До останніх належить, наприклад, новела «Фото 3×4». Відчувається  близькість до реальності: читаємо про сучасне мистецтво, фотошоп, пошуки себе в метро, блудство політиків, старіння, студентів і викладачів.

«Кожне місто має свої формули. Кожен його мешканець має власні формули. Вони можуть відрізнятись. Але мета однакова. Мета – сьогоднішній день», – такий початок маємо в  етюді «Цифровий диптих», який повністю пронизаний викриттям великого міста і  його мешканців. Тут проявляється Русаков Сергій як філософ-екзестинціаліст, що стверджує: «Хепі-енд у житті закінчується хепі-мілом», «Місто – легкий заробіток для одних і смерть для інших… Місто любить себе і відданих йому». Безумовно, це найкращий твір в збірці, сюжет продовжується неочікувано і цілком несподівано закінчується, тримаючи інтригу фіналу до останнього речення. Після прочитання другої частини тексту «Цифровий диптих» буква «ґ» запам’ятається надовго,  бо «…а, бе, ве, ге, ґе і так далі. Саме з п’ятої літери починаєш помічати різницю між нами і ними».  Про «Цифровий диптих» хочеться багато говорити, цілі речення можна цитувати і про нього можна дискутувати.

На сторінках збірки автор не поспішає, її темп подібний на розмірене крокування викладача по аудиторії. Відчувається, що тексти пройшли потужний фільтр високої очистки. І, можливо, десь ліричні герої новел мали б верещати, кричати, волати, та після фільтрації вони позбавляються солей, ГМО, хімічних домішок (хоча може це і непогано?). Авторові не вдається зафіксувати  все сповна на папері, образам не вистачає сучасної розкутості, розбещеності, пафосності. Але це можна пояснити спрямованістю текстів до чогось Вищого, сакрального.

Декілька етюдів закінчуються віршованими рядками, що є цікавим прийомом і в цьому проявляється свіжість ідей молодого автора. Проза та поезія має цікаві та сміливі твердження, одне з яких: «Самодостатній – / Це значить сам».

У деяких текстах переважають короткі речення. Найулюбленіші знаки пунктуації автора – «крапка» та «трикрапки». Вони  виринають  неочікувано – то збиваючи з ритму читання, то, навпаки, закінчуючи абзац, який мав би закінчитись ефектним самогубством, як приклад в новелі «Залишся зі мною». Жінка стоїть на скелі над неспокійним морем, її життя перетворилось на муки після сварки з коханим, а шторм  стає дедалі дужчим, назад дороги не має – тільки стрибок … але тут маємо «…» . Сергій  не вбиває героїню її ж руками, залишивши смерть силам природи,  величезній хвилі, що захопила нещасну в сильні, вологі обійми і понесла з собою в бездну.  

Різки закінчення речень, як підводні рифи, натикаєшся на них, збиваючи темп, поспішати з читанням не вдасться. Тому вчитуєшся  в слова і знаходиш підтексти. А от часті «…» нагадують морську косу, тут уже Сергій дає волю фантазії, болям та ідеям читача, нібито, кажучи: «Продовжуй далі», і то уже ваша справа чи просто ту косу минути, чи зупинитись на декілька десять секунд і спробувати віддатись рефлексам, а потім продовжити читання, знову таки не поспішаючи.

Загалом, збірка «Келих імпульсів» – це пошук стилю, нових літературних прийомів та нового рівня літератури. Пошук цікавий і сміливий. Як сказав на презентації збірки видавець Сергій Пантюк: «Цього хлопця Бог помацав».

«Келихом імпульсів»  не можна впитись,  не можна втамувати літературну спрагу і  сп’яніти від прочитаного. Імпульсами він наповнений не більше ніж на чверть. Література  надихає, пригнічує,  підносить, захоплює,  закохує, вражає,  бентежить, а нариси  Сергія Русакова  дарують нам задоволення від читання.  Це не коктейль, не горілка, не віскі і не ром, далеко не мартіні і не пиво, не кола і не соки. Звичайний келих з водою, яка втім є основою і  початком.   «Бог та друзі зрозуміють і пробачать. Тож мусимо спробувати…», спробувати ще раз наповнити келих має і автор, та нехай пам’ятає свої ж слова, «відкривши внутрішній ресурс, ми наближаємось до божественного».    

Андрій СЛАПЕНІН