Сергій ПАНТЮК: «Гімнюків відчуваю дуже гостро і розколюю швидко…»

5 запитань українському письменнику

Народився 10 лютого 1966 року у с. Сокілець Дунаєвецького р-ну, Хмельницької обл. Закінчив Кам’янець-Подільський державний педагогічний інститут. Служив у армії. Працював на багатьох роботах: від шкільного вчителя до головного редактора кількох газет.

Видавець скандальних книг із серії «Мафія в Україні» – «Кримський гамбіт» і «Донецька мафія. Перезавантаження».

Автор 7-ми поетичних збірок та роману «Сім днів і вузол смерті».

Член Національної спілки журналістів України та Національної спілки письменників України.

Нині Сергієві виповнюється 42. Тож сайт щиро його вітає і бажає здоров’я, творчого натхнення та усіляких гараздів! Усі ж охочі можуть особисто привітати іменинника, відвідавши його 12-й ювілейний поетично-музичний фестиваль «Під знаком Водолія», який відбудеться з 12 по 14 лютого цього року.

– Охарактеризуйте сьогоднішній стан української літератури.

– Не золотий вік, звичайно, але про і стагнацію вже не йдеться. Є нормальний процес, перебіг якого налаштовує на оптимізм. Позитивним вважаю розширення жанрового діапазону української прози – як би ми не лаяли попсу, але коли бачу як хтось у метро чи маршрутці читає українську книжку, на душі стає світліше.

– Ваше місце в українському літпроцесі.

– Ну, якось незручно говорити про це… Принаймні, я досі для себе не визначився – а чи є я там взагалі? Щось роблю – в мірі своїх скромних сил, а оскільки це декому подобається, тішу себе думкою, що все гаразд. Відчуваю свою певну інакшість – це, мабуть, тому мене обминають критики. А може також із причини, що за мною волочиться слава любителя, як каже Дністровий, «зарядити в чердачіну» J.

– Кумири, авторитети, вчителі у літературі та житті, політичні уподобання.

– Коли був малим, юним та молодим – читав надзвичайно багато. І кожен автор на якийсь час відчувався взірцевим. Але першим письменником, який вразив до останнього нерва, виявився Шарль де Костер, потім Гофман, котрий Ернст Теодор Амадей, потім Едгар По. З поетів – Гійом Аполлінер, Володимир Висоцький, Євген Плужник… Тарас Григорович – поза конкуренцією, сліва ще той!

Авторитетними для мене є всі порядні люди, лакеїв і прихвостнів ненавиджу. Із тих, хто направляв мене, темного, на шлях істинний, з особливою теплотою згадую свою прабабусю Марфу Антонівну Франчук, дідуся по матері Миколу Микитовича Вознюка, світла їм пам’ять, шкільну вчительку Клавдію Миколаївну Запорожець… Власне, багато хороших людей на життєвому шляху траплялося, значно більше, ніж негідників.

А щодо політичних уподобань, то я – націоналіст з ліберальним ухилом J. І ніколи б не займався політикою, якби наші політики не були такими нікчемними.

– Кілька слів про особисте (родина, коханки, – нці, друзі).

– Найкраща у світі коханка – це моя дружина Тетянка. І хоч вона іноді шипить і сичить (коли я набухуюсь на поросє), але те, що ця надзвичайна жінка народила мені найкращого у світі сина Яромира, це діло компенсує вповні. Та й жити з такою стихією як ваш поКІРний слуга – ну зовсім не мед. Іноді мені здається, що моя Тетянка готується до заснування «Товариства дружин питущих пісатєлєй» –  щоб гуртом боротися з такими як я J.

Друзів маю чимало, я чувак комунікабельний. І хоча з людьми сходжуся поступово, приростаю міцно. Гімнюків відчуваю дуже гостро і розколюю швидко.

– Ваш рецепт вдосконалення цього світу.

– Ніколи не роби людям того, чого не хочеш, аби зробили тобі. І ніколи не примушуй себе займатися тим, що апріорі не приносить задоволення.