Юрко ПОЗАЯК: «Я задоволений своїм місцем в українському літпроцесі»

п’ять запитань українському письменнику

Про себе. Народився 1958 року в Києві. 1980 закінчив славістику на філологічному факультеті Київського університету. Займався мовознавством і не збирався лізти в літературу. Вірші почав писати спонтанно в 26 років, тобто вони самі поперли. Писав їх років з десять і написав аж на одну збірку, з якою власне й досі кручуся в літературі. Крім того, в 2002 році опублікував у Загребі разом з донькою Дариною збірку дитячих віршів хорватською мовою. Спорадично щось перекладаю.

– Охарактеризуйте сьогоднішній стан української літератури.

– Література, слава Богу, оживає, стає модерною й оригінальною. З’являється багато цікавих молодих імен. Інша річ – книгопродавці. У книгарнях українські книжки по суті загнані в гетто. Але нічого, прорвемося.

– Ваше місце в українському літпроцесі.

Моє місце веселе й неофіційне, я ним задоволений. Багатьом мої віршики подобаються. Для мене це головне.

– Кумири, авторитети, вчителі у літературі та житті, політичні уподобання.

Кумирів не маю і не люблю саме це слово. Людина, яка себе поважає, повинна обходитися без ідолів.

Авторитети – я не по тих ділах.

Головні вчителі все-таки батько й мати, а також власне вчителі. У літературі – Гашек, Чапек, Воннегут і всіх не перелічиш. 

Політичні уподобання – демократія, Україна.

– Кілька слів про особисте (родина, коханки, -нці, друзі).

Маю дружину Аллу, дочку Дарину (1992 р.) і сина Андрія (2005 р.). У дочки, здається, талант до мов, літератури й малювання.

Коханки – була одна 17 років тому, але вона вийшла за мене заміж.

Друзі значать для мене надзвичайно багато. Найближчі всі філологи, але не письменники. З письменників близькими друзями є Сашко Ірванець та Іван Лучук.

– Ваш рецепт вдосконалення цього світу.

Намагаюся не бути паскудою.