Статті

1-го жовтня – 40 днів, як Василя немає з нами... 

Лицемірство – взагалі річ неприваблива. Лицемірство ж, підсилене пафосом чужої смерті, якої ти все одно не можеш зрозуміти, а отже й не маєш насправді що про неї сказати, – таке лицемірство є просто огидним. Принаймні Василеві Кожелянкові галасливий «побратимський» некролог точно б не сподобався.

1-го жовтня – 40 днів, як Василя немає з нами...

Мені зараз надзвичайно важко писати про Василя Кожелянка. Розум відмовляється миритися з жахливим фактом його відсутності на цьому боці світу...

Але я таки встиг на похорони, і так сталося, що саме мені випало зачиняти «двері» його останнього тісного помешкання. Прикріпляючи віко до труни, тихенько попросив пробачення, що мушу це робити, бо 18 років тому саме Василь навстіж прочинив мені, молодому і неамбіційному провінціалові, двері у світ, який називається літературою. Він перший серйозно поставився до того, що я робив, справедливо й безжально визначивши у сірій масі, яку я вважав своєю творчістю, те, що заслуговує на увагу, і «повну фіґню».

1-го жовтня – 40 днів, як Василя немає з нами...

«У мене проблеми не з серцем, а зі світовідчуттям…» 

Недавно одна моя знайома українка, яка зараз живе в Америці, але віддано стежить за літературним життям на батьківщині і, знаючи, що ми товаришували з Василем, запитала мене: «А яким він був за життя той знаменитий Кожелянко?» І тут мене як блискавкою вдарило оте страшне, вжите у минулому часі дієслово «БУТИ», бо я й досі не можу повірити, що Василя більше немає на Землі, що я не зустріну його більше випадково на Центральній площі у Чернівцях (які він щиро любив) чи біля парку Шевченка... Він більше не прочитає свої нові хоку, завзято жестикулюючи пластмасовим келишком із залишками розчинної кави... А я не зможу подарувати йому свою нову збірку віршів, передмову до якої, до речі, Василь написав за два тижні до своєї такої несправедливої і жахливо передчасної смерті...

1-го жовтня – 40 днів, як Василя немає з нами...

Володимир Сердюк – письменник, журналіст, сценарист, творчий побратим Василя Кожелянка по драматургійному цеху. Кожелянко і Сердюк у співавторстві під псевдонімом «Чернівецькі казкарі» та без нього створили 5 п’єс: «Пластиліновий метал», «Лізикава», «Казка діда Зиґмунда», «Гільотина», «Солдатське щастя».

Нещодавно на одному літературному форумі тривала жвава дискусія на тему, ким був Василь Кожелянко у творчості: оптимістом чи песимістом. Опубліковані нижче спогади є фрагментом цієї дискусії.

Як не дивно, але в порівнянні з торішнім 14-м форумом 15-й таки вдався. Але вдався не в центрі самого палацу мистецтв, а по той бік зачитаної й старечої літератури. І утворила вдалу тусовку молодіжна альтернатива, яка не вимагала собі ні попсового гран-прі, ні банальних подяк, – вона вимагала єдиного: уваги і драйву! Тож зрозумілим було те, що на молодіжних акціях було найбільше молодости, але, на жаль, найменше ЗМІ та мас-медіа.

У Камянці-Подільському за довгі сторіччя різні конфесії звели десятки храмів: є тут місце і для католиків, і для православних, і для мусульман, і для юдеїв. Але нещодавно побудований храм Святого Олександра Невського (УПЦ Московського патріархату) тут в особливому становищі. Вже на підході до нього віруючі можуть дізнатися з дошки об’яв, що їм ні в якому разі не слід пити соки «Jaffa», пиво «Оболонь», горілки «Немиров» та «Мірна», а також не варто їсти цукерки «Рошен» та готувати страви на «Славолії».

Геть від Москви!

Це гасло, яке для українців не втрачало актуальності впродовж останніх трьох з половиною століть, сьогодні, з огляду на війну в Грузії, набуває особливого звучання.

Ось він, урок на день завтрашній: ніяких запопадливих загравань і театральних шмарклів, ніякої брехливої «слов’янської дружби», ніяких союзів з Москвою, для котрої угоди не варті шматка паперу, на якій вони написані – тільки виняткова і принципова зваженість, тільки жорсткий прагматичний підхід, тільки тверда позиція у відстоюванні державницьких інтересів, тільки сильна і патріотична армія, готова захищати Батьківщину.