Інтерв'ю

Юрій БЕДРИК. «Я був би прихильником консерватизму, якби в нас було що консервувати»

Wed, 19 Nov 2008 09:29:33 +0200

п’ять запитань українському письменнику

Народився першого дня 1968 року в учительській сім'ї на Новгород-Сіверщині, в с. Студінка (в довідниках перекручене – СтудИнка; хоча насправді від “студня”, тобто “криниця”, а не від “студити”). Поруч – була колись Мізинська (в довідниках перекручене – МЕзинська; хоча раніше в тому слові писали “ять”) пізньопалеолітична стоянка, славна малими архітектурними формами з мамонтових кісток та найпершими у світі меандрами. Тому шаную первісних людей і скептично ставлюся до любителів перекручувати.

Ігор ПАВЛЮК: «Поезія – це характерництво… Проза – це характери»

Thu, 30 Oct 2008 23:00:23 +0200

Письменник, науковець. Кандидат філологічних наук. Лауреат всеукраїнських літературних премій ім. В.Симоненка, ім. Б.Нечерди, ім. М.Шашкевича, ім. Гр.Сковороди, Міжнародної літературної премії „Тріумф”.

Народився в селі Ужова Рожищенського району на Волині 1 січня 1967 року.

Вчився у Ленінградському вищому військовому інженерному училищі, яке залишив на другому курсі, коли почав писати вірші, за що був висланий у забайкальську тайгу, будувати автомобільну дорогу із в’язнями.

Ростислав МЕЛЬНИКІВ: «Мене називають «сірим кардиналом» літературного процесу…»

Wed, 08 Oct 2008 13:48:18 +0300

п’ять запитань українському письменнику

1973 р.н., поет, критик, редактор, літературознавець. Автор книг «Полювання на Оленя» (К.: Смолоскип, 1996), «Подорож Рівноденням» (Х.: Акта, 2000), «Майк Йогансен: ландшафти трансформацій» (К.: Смолоскип, 2000), а також близько сотні статей, присвячених перебігу сучасного літературного процесу та «червоному ренесансу».

Анна БАГРЯНА: «Працюю, усупереч забобонам…»

Wed, 24 Sep 2008 00:10:09 +0300

Нещодавно у видавництві «Факт» вийшла прозова книга Анни Багряної - роман «Етимологія крові». Насправді це вже друга назва роману. Спочатку він називався «За Габією, або Всупереч забобонам», і саме під такою назвою отримав одразу три нагороди: третє місце в конкурсі романів, кіносценаріїв та п’єс “Коронація слова-2008”, друге місце в конкурсі видавництва “Смолоскип”, а також був відзначений Міжнародною україно-німецькою премією імені Олеся Гончара.

Роман СКИБА: «Сучасній українській літературі нічого не бракує, моя в ній присутність це підтверджує».

Wed, 17 Sep 2008 09:08:49 +0300

п’ять запитань відомому письменнику

Народився 1970 року у Львовi. Закiнчив фiлологiчний факультет Львiвського унiверситету. Автор поетичних збiрок «Мене назвуть листопадом» (два видання), «Осінь на Місяці», «Тінь сови», «Зоря Аркада», «Хвороба росту», «Одіссея-2000» (два видання), «П’ятизнак або Життя і нежить» та дитячих книжок «Зайчик і дощик», «Кожному по скибці» та «Кольоровинки». Продюсер багатьох мистецьких акцій, зокрема, циклу фестивалів поезії «Лір» і мистецької програми «Культреванш».

Ярослав ОРОС: «Я насамперед арієць і сповідую туге жіноче тіло»

Mon, 01 Sep 2008 11:04:09 +0300

п’ять запитань українському письменникові

Народився 18 квітня 1959 року в гірському селі Луг (Закарпаття). Закінчив факультет журналістики Київського держунівеситету ім. Т.Г. Шевченка.

Проза Ярослава Ороса, ще до появи на прилавках першої його книжки «Заповіти білих горватів», сприймалася неоднозначно. Так, скажімо, Валерій Шевчук у закритій рецензії на рукопис роману, написаній на замовлення видавництва «Молодь», не схвалював, ба навіть розкритикував як шкідливу ідейно-естетичну концепцію автора, що зводилася до нібито спроб «повернути» стрілки історичного, чи, радше праісторичного лічильника часу навспак. Одначе іншого рецензента, а це був Євген Гуцало, зацікавили саме неординарні творчі засади Ороса, спрямовані на відродження, на своєрідну реставрацію прадавнього менталітету українців. І завдяки цій другій рецензії роман побачив світ у видавництві «Молодь» тепер уже далекого 1990 року.

Сергій Пантюк: «Не нам судити, хто знаковий у літературі, а хто ні. Це скажуть наші онуки чи правнуки»

Fri, 22 Aug 2008 18:11:23 +0300

22 серпня на сайті «ПіК України» (www.pik.org.ua) відбулася чат-конференція з українським письменником і громадським діячем Сергієм Пантюком.

– Знаю Вас як доброго письменника. чого Ви пнетеся у політику? Чого вам не вистачає?

– Та нікуди я не "пнуся"! Просто, коли бачиш, цю, з дозволу сказати, політичну еліту, вити хочеться. А я не звик вити. Тому й прагну щось зробити. А хіба не вдається?

Андрій КУРКОВ: «Мене сприймають як «акціонера» української літератури…»

Tue, 06 May 2008 01:23:40 +0300

п’ять запитань українському письменнику

Народився 23 квітня 1961 року в Ленінградській обл. У віці 2-3 років родина переїхала в Київ (Пущу-Водицю) до бабусі. Виріс навпроти авіазаводу ім.Антонова під гул турбін. Закінчив музшколу, школу, Міські курси дезінфекторів, курси японської мови, Інститут іноземних мов, Московський університет культури (заочно), а ще двічі Радіошколу ДТСААФ. Служив в Одеський в’язниці охоронцем, працював редактором, завклюбом, бібліотекарем, кульмасовиком, адміністратором шпиталю, робочим гідрографічної експедиції тощо. Написав багато різного.

Юрко ПОЗАЯК: «Я задоволений своїм місцем в українському літпроцесі»

Tue, 15 Apr 2008 09:55:28 +0300

п’ять запитань українському письменнику

Про себе. Народився 1958 року в Києві. 1980 закінчив славістику на філологічному факультеті Київського університету. Займався мовознавством і не збирався лізти в літературу. Вірші почав писати спонтанно в 26 років, тобто вони самі поперли. Писав їх років з десять і написав аж на одну збірку, з якою власне й досі кручуся в літературі. Крім того, в 2002 році опублікував у Загребі разом з донькою Дариною збірку дитячих віршів хорватською мовою. Спорадично щось перекладаю.

Юрій СИЧУК: «На тлі світової літератури українська сучасна проза виглядає сірою і нецікавою…»

Tue, 18 Mar 2008 18:41:31 +0200

Два роки виходить альманах сучасної української літератури «Нова проза», в якому друкують своє перші спроби молоді прозаїки. Робить альманах одна людина, яка, крім відбору творів для часопису, їх редагуванню, верстки, а далі бігання від друкарні до книгарень, на пошту, щоби відправити авторах їх примірники, а ще й заробляє майже самотужки для альманаху кошти. Два роки на численних літературних форумах іде дискусія – коли ж альманах загнеться? – але Юрій СИЧУК однаково шукає шляхи для подальшого розвитку свого дітища.